Обширне (до 35 видів) сімейство Мангустових (Herpestidae) включає в себе оригінального милого звірка — суриката (Suricata suricatta), цей вид має підвиди — Suricata suricatta suricatta, Suricata suricatta iona, Suricata suricatta marjoriae. Проводяться подальші ДНК-дослідження, щоб довести наявність 4-х підвидів.

Сурикат (суриката або тонкохвостий міркат) — це вид хижих ссавців, поширених у Південній Африці, як правило, в районі пустелі Калахарі (від озера Чад до передгір'їв мису Доброї Надії, на території південно-західної Анголи, Намібії, Ботсвани, ПАР, Замбії та Зімбабве), також були помічені на Мадагаскарі.

Серед усіх мангустових тварин сурикати єдині, хто надає перевагу відкритим і пустельним територіям (пустелі, напівпустелі, сухі степи) з мінімальною кількістю дерев. Це можуть бути савани, відкриті рівнини. Сурикатам більше подобається селитися на територіях із твердим ґрунтом.

Сурикати належать до дрібних мангустових, маса їхнього тіла становить 700–750 г (вага дорослої тварини може коливатися від 620 до 1200 г). Довжина тіла суриката (разом з головою) — від 25 до 35 см, а довжина хвоста (тонкого і звуженого на кінці) — від 17,5 до 25 см. Стоячи вони досягають висоти приблизно 30 см, а коли стоять на всіх чотирьох лапках — лише 15 см.

Очі у них карі, іноді сріблясто-сірі, великі й круглі.

Хутро суриката досить м’яке, довге й не дуже густе, на животі й грудях — коротке. Підшерсток темно-рудуватий. Звичайне забарвлення — оранжево-коричневе (сіре з жовтим, рудим або білим відтінком), чорні або темно-коричневі переривчасті поперечні смуги на спині відрізняються за кількістю в різних особин і створюють характерний візерунок, що формується окремими волосками з темними кінчиками. На лапках і животику хутро світліше, на горлі, щоках, губах і підборідді майже біле, навколо очей — чорні або темно-коричневі «окуляри», що захищають від яскравого сонця й дають змогу добре бачити вдалину. Ніс коричневий, вушка чорні, хвіст жовтуватий з чорним кінчиком. На лапах по чотири кігті, на передніх лапках вони особливо довгі, гострі, зігнуті й не втягуються, як у кішок. Вони призначені для риття. Також сурикати мають здатність закривати вуха, щоб у них не потрапляв бруд під час копання. Вушка короткі.

За статурою тіло в суриката струнке, але через хутро здається пухкеньким. Сурикати мають мордочку з подовженим носом, високі ноги з чотирма пальцями, досить довгий хвіст. Шкірна складка приховує пахучий секрет, який виділяють пахові залози.

Сурикати — дуже активні копачі. У колонії може бути до 90 нір глибиною від 1,5 метра й більше, з багатьма входами. Вони також користуються покинутими норами африканських земляних білок. Якщо сурикати мешкають у гірській місцевості, то притулком їм слугують скелясті печери.

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
ЛАЦАПНЬОВА
Яна Олександрівна