Хламідіоз птахів відомий з часів пандемії у 1929–1930 роках, якою було охоплено 12 країн світу. В США появу цього захворювання пов’язували з зеленими амазонськими папугами, яких імпортували з Південної Америки. В наступні 20 років стало зрозуміло, що хламідії вражають не лише птахів сімейства папуг, а також широко розповсюджені серед усіх видів пернатих. Серед вільноживучих птахів, що ведуть колоніальний образ життя, а це біля 460 видів, 30 отрядів і родин, багато з них є природними хазяями збудника хламідіозу – Chlamydophila spp. Велика кількість птахів з цих видів утримуються людьми в усьому світі в якості декоративних. Родина папуг має більше за всіх хламідіє-позитивних видів – 153 з 342, це складає 45 %.

Раніше ця хвороба мала назву псіттакоз, або лихоманка папуг, так як в перше була виявлена у птахів родини папуг (Psittacide) і людей пов’язаних з папугами. Орнітоз – це термін, введений в 1941 році Мейером, щоб відрізнити хворобу, що проявляється у домашньої птиці і диких птахів (або ту, що отримана від них), від хвороби птахів родини папуг (або ту, що отримана від них). В наш час ці два синдроми розглядають, як одне й те саме. Деякий час існувала також назва неорикетсіоз птиці.

Збудником хвороби є Chlamydophila psittaci (попередня назва – Chlamydia psittaci). В новій класифікації Chlamydophila psittaci включає штами, для яких основними хазяями є птахи. Всі ці штами можуть передаватися людям, викликаючи псіттакоз.

C. psittaci включає 24 серовари, більшість з яких можуть паразитувати у декількох видів птахів. Для папуг характерними є серотип А типовий штам VS1 та серотип F типовий штам VS250. Але у них можуть зустрічатися і інші серотипи.

Хламідіоз папуг – це зооантропонозна інфекція, яка має повітряно-крапельний механізм передачі у 90 % випадках (аерогенний шлях), інші 10 % випадків – це фекально-оральний механізм передачі. Основним резервуаром інфекції у природі є дика та домашня птиця. Джерелом інфекції є хвора та перехворіла птиця. Частіше за все хламідіоз в природі проявляється в осінньо-весінній період року, але в умовах міста серед декоративних птахів пора року може не мати принципового значення.

При інфікуванні папуг висушені частки посліду від хворих птахів, пушинки, злущений епітелій шкіри, носовий секрет, слина потрапляють в легені та повітряносні міхури, на кон’юнктиву або пошкоджені ділянки шкіри і викликають захворювання. Молоді птахи, що знаходяться в гнізді, можуть інфікуватися при контакті з дорослими. Зараження може проходити через інфіковану сперму та трансоваріально.

Інфекційний агент також розповсюджується через інфіковані корми, воду, інвентар. Збудник інфекції може передаватися вертикальним шляхом. Роль членистоногих, як учасників появи природних вогнищ хламідіозу, залишається не ясною, є лише припущення, що кліщі в місцях розміщення папуг можуть містити ці мікроорганізми.

Можливе зараження папуг хламідіями за допомогою найпростіших (трихомонад), в яких вони зберігаються практично весь період життя паразиту і не доступні для лікарських препаратів. Зниження резистентності у птахів при будь-яких стресах (транспортування, виставка, зміна власника, порушення зоогігієнічних норм при утриманні, мікс-інфекції та ін.) може викликати сплеск хламідійної інфекції. При невиконанні карантинних заходів під час продажу папуг захворювання може широко розповсюджуватися. Перехворілі птахи, які не пройшли потрібний курс лікування, довгий час залишаються носіями інфекції, але правильніше сказати, що вони залишаються хворими в хронічній або латентній формі.

Хламідії це облігатні внутрішньоклітинні паразити, які при первинній інфекції вражають клітини основних бар’єрних систем організму. Хламідії мають тропізм до епітеліальних клітин кон’юнктиви, бронхів, бронхіол, легень, повітряносних міхурів. Вони не є представниками нормальної флори, а їх знаходження завжди говорить про інфекційний процес. З еволюційних позицій хламідії займають проміжне місце між рикетсіями і вірусами. Хламідії утримують РНК і ДНК і синтезують свій власний ДНК-протеїн, мають цитоплазматичну мембрану та клітинну стінку.

Життєвий цикл хламідії представлений двома клітинними формами: елементарними тільцями (ЕТ) – це високоінфекційні тільця, що не проявляють метаболічної активності, вони сферичної форми, діаметром 250-300 нм, та репродуктивними внутришньоклітинними ретикулярними тільцями (РТ) – вегетативна форма, овальні або округлі, величиною 800-1000 нм. ЕТ внідряються в клітину власника шляхом піноцитоза (фагоцитоза), використовуючи для свого роста та розможення клітину АТФ, захищаючись від деструкції фагосомною мембраною.

В клітині може одночасно находитись кілька ЕТ, це означає, що в цитоплазмі клітин може опинитись по декілька мікроколоній хламідії. Після 6–8 годин через проміжні тільця ЕТ перетворюются на РТ. Вони діляться бінарно (всього 8-12 циклів), дочірні РТ перетворюються на проміжні тільця і далі знову на ЕТ нового покоління. Вихід інфікованого потомства становить від 200 до 1000 на одне елементарне тільце. Ті ЕТ, що утворилися заповнюють клітину, котра руйнується за рахунок лізісу, і ЕТ виходять в міжклітинний простір, інфікуючи нові епітеліальні клітини. Кожен цикл розмноження хламідій триває 48-72 години. Однак під впливом ряду факторів, таких як дефіцит поживних речовин, низький рівень імунітету, вплив теплового шоку на інфіковані клітини, неадекватна терапія, він може затримуватись в репродуктивній фазі на невизначений період (дні/місяці).

Лікування антибіотиками ефективно лише під час репродуктивної фази хламідійної інфекції (на стадії РТ).

При неблагоприємних умовах (реакція імунної системи, вплив неадекватних доз хіміопрепаратів, антибіотиків тощо) хламідіі можуть трансформуватися в L-форми.

L-форми хламідій мають дуже слабку здатність до антигенного подразнення імунокомпетентних клітин і можуть довго знаходитись в середині клітин. При діленні клітини вони передаються дочірнім клітинам. Це призводить до довготривалої персистенції збудника і хронічному перебігу процесу.

L-форми хламідій здатні персистувати на внутрішніх мембранах клітин власника. Вони передаються при контакті від хворих птахів здоровим, в організмі яких активуються.

L-форми хламідій володіють підвищеною стійкістю до дії багатьох антибіотиків, так як в ретикулярних тільцях, що не розвиваються припиняються метаболічні процеси. При імунодефіцитах будь якого генезу, а також при видалені трансформуючого агента, L-форми реверсують у вихідні формі і відбувається їх подальше розмноження.

Хламідіоз зазвичай являє собою системне захворювання, що може привести до летального фіналу. Клінічні ознаки можуть бути дуже різноманітними і залежати по тяжкості від виду, віку птаха, від умов утримання, стану папуги на момент зараження, умов зараження, наявності мікс-інфекції та присутності секундарної флори, форми перебігу хвороби, а також від штаму хламідії. Захворювання характеризується загальною інтоксикацією, ураженням легень та повітряносних міхурів, атиповою пневмонією, кон’юнктивітом, ентеритом, фібринозним перитонітом, енцефалітом.

Папуги уражаються через слизові оболонки респіраторного та шлунково-кишкового трактів. Після завершення циклу розвитку хламідій і накопичення їх у вражених клітинах, трапляється розрив останніх з пошкодженням клітинної мембрани. Разом з вмістом клітини збудник проникає в лімфу. З током лімфи він досягає найближчих лімфатичних вузлів, втягуючи їх в патологічний процес. Збудник орнітозу проникає у кровоносне русло. У крові людини Chlamidophila psittaci можуть знаходитись 7-10 діб. З кровотоком збудник заноситься в різні органи і системи, викликаючи їх враження та формуючи вторинні вогнища. Найчастіше вражаються, внаслідок своєї епітеліотропності, клітини мозкових оболонок, бронхів, легень, нирок і ретикулоендотеліальної системи, печінки, селезінки, міокарду. Це призводить до порушення клітинного метаболізму, інтоксикації та алергічної перебудови.

З циклом розвитку і кількістю хламідій, які потрапили до органів дихання пов’язана і тривалість інкубаційного періоду – 7-10-20 діб, за іншими даними – від 2-3 діб до двох і більше місяців.

Синдром інтоксикації може бути обумовленим або токсичним впливом власне збудника, або його токсину. В подальшому циркуляція хламідій в крові підтримується з вторинних вогнищ.

Пневмонія при орнітозі завжди первинна. При аліментарному зараженні проникнення хламідій проходить в ділянці тонкого кишечнику. Однак епітелій тонкої кишки не є оптимальним для репродукції. Збудник проникає в кров, вражає ряд органів і систем, обумовлюючи розвиток атипових форм орнітозу, що проходять без пневмоній.

У папуг, хвороба може перебігати безсимптомно, гостро та хронічно. Найбільш сприйнятливі до хвороби пташенята у віці 15-30 діб, але хворіти можуть птахи в будь-якому віці. Симптоми малохарактерні та різноманітні: відсутність апетиту, сонливість, слабкість, виснаження, тремор, кон’юнктивіти одно- чи двосторонні, світлобоязнь, риніти, бронхопневмонії, аероцистіти, профузний пронос, інколи з домішками крові, зригування. Чим більш несприятливі умови утримання папуг, тим більш виражені клінічні ознаки. У молодих пташок гострий перебіг хвороби часто відмічають в період формування оперення. У дорослих, крім цих ознак, також спостерігають аероцистіти та паралічі ніг. У папуг при гострій формі хламідіозу відмічають пригнічення, слабкість, тремор.

При враженні органів дихання виявляється задуха, різноманітні шуми при диханні (хрипи, попискування, свист). Будова органів дихання птахів специфічна. Здоровий папуга дихає через носові отвори при закритому дзьобі. Діафрагма відсутня, велике значення в диханні виконують повітряносні міхурі. Легені знаходяться в заглибленнях грудної порожнини, розділеної реберними перетинками, тому повітря проходить через легені під час вдиху та видиху. При риніті подразнення і запалення слизової оболонки супроводжується чханням та витіканням із носової порожнини. Носові отвори можуть залишатися сухими, або з них може виділятися серозний секрет, особливо при надавлюванні на основу восковиці.

В важких випадках носові ходи закупорюються коричневим чи жовтим секретом, який заважає диханню. Хворий папуга тре дзьобом, трясе головою, кігтями розчісує носові отвори у яких змінюється форма просвіту. Можливе розростання рогового виросту на восковиці. Тканини навкруги запалених ніздрів можуть некротизуватися. При запаленні слизової оболонки носової порожнини і ходів дихання папуги утруднене. Вологий ексудат викликає помітні хрипи, сухі маси, що накопичуються у носових отворах викликають свистячу задуху. При розвитку синуситів ділянка підочного синусу сильно набрякає.

При цій інфекції у папуг можуть розвиватися фарингіти, ларинготрахеїти, бронхопневмонії, аероцистити. При хрипах, грудних шумах підозрюють враження трахеї, а при враженні повітряносних міхурів виникають свистячі тонкі тони. Задуха також може бути обумовлена занадто великим розширенням та стискуванням грудної клітки. На кожному вдиху та видиху хвіст рухається вверх і вниз. За його коливаннями можна підрахувати кількість дихальних рухів. При важкому диханні, навіть в спокої, птахи дихають з відкритим дзьобом. Інколи пташка відставляє крила від тіла, або приймає вертикальну постановку, витягуючи шию та притримуючись дзьобом за прути клітки чи вольєру (це зменшує напругу на грудну клітину та внутрішні органи).

Знову ж таки, можуть прослуховуватися шуми в грудній клітині, хрипи, витікання катарально-фібринозного чи гнійного ексудату при чханні. Кінцівки і дзьоб можуть бути синюшними через недостатність відтоку венозної крові. Пташки пригнічені, не реагують на навколишню обстановку.

При кон’юнктивітах та блефаритах повіки та кон’юнктива почервонілі, набряклі, очна щілина часто прикрита, орбітальний синус збільшений, припухлий, набрякле третє повіко може виступати за допустимі межі і обвітрюватися. Виникає свербіж в ділянці очей. Виділяється серозний, інколи фібринозний секрет, що призводить до склеювання пір’я навкруги очної щілини, шкіра повік вкрита коричневими кірочками засохлого ексудату. Можливе приєднання вторинної мікрофлори і виділення гнійного ексудату.

Панофтальмія також може бути симптомом хламідійної інфекції папуг. Відмічають помутніння та розклад роговиці, вирячування очного яблука із орбіти, повну сліпоту. Панофтальміт часто буває наслідком синусіта.

Однак підозрювати орнітоз слід при виявленні у нещодавно придбаної пташки навіть тільки одностороннього кон’юнктивіту. У птахів, що пережили стрес, знижується резистентність, що може призвести до спалаху латентного орнітозу. Якщо такий папуга знаходився в контакті з іншими, то виникає ризик їх зараження.

У деяких птахів були випадки хламідіозу, що супроводжувалися артритами або враженням шкіри з випадінням пір’я на окремих ділянках, утворенням виразок чи струпів в ділянці спини, підкрилків.

При розвитку гепатиту може виникати діарея. При цьому виділяється послід зеленого чи коричневого кольору. В результаті сильного збільшення печінки можливе виникнення водянки черевної порожнини. Ознаками гепатиту можуть бути також порушення оперення, подразнення шкіри і дерматит.

Нефрозо-нефрити теж з’являються при псіттакозі. При гострому запаленні нирок симптоми можуть бути мало специфічними. Виникає діарея і пташка швидко гине. При хронічному нефриті – періодична ниркова діарея, анорексія, апатія. Можуть бути також задуха, кахексія, дерматити. Шкіра на кінцівках сірого кольору, можлива кульгавість.

Хвороба в гострій формі продовжується 7-14 діб (інколи лише 1-2 дні) і завершується загибеллю деякої кількості птахів.

Лікування та профілактика. Застосовують антибіотики широкого спектру дії. В тому числі тетрациклін, який вводять умовно здоровій птиці, що знаходяться в контакті із хворою. Для крупних папуг можна готувати кашу із рису, вівса і води в співвідношенні 2:2:3. кашу охолоджують і до неї додають тетрациклін і цукор для смаку. У тому випадку, якщо пташка не приймає корм, рекомендують ін’єкцію антибіотику. Хвилястим папугам 5 днів підряд внутрішньом’язево вводять розчини, які утримують 5-10 мг тетрацикліну, доза дорослим папугам може сягати 300 мг.

Нещодавно придбаних птахів утримують в карантині на протязі 3 місяців.

Найбільшою подавляючою активністю в відношенні хламідій володіють антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди і фторхінолони в зв’язку з їхньою властивістю проникати всередину клітин.

З лікувальною метою при хламідіозі птахів використовуються антибіотики: тілозин, тілан, тетрациклін, хлортетрациклін, дітетрациклін, оксітетрациклін, дібіоміцин, доксіциклін, олеандоміцин, новобіоцин, карбоміцин, левоміцетин, рифампіцин, ципрофлоксацин, ципролет, ципробай, єрітроміцин та ін. Хламідії не чутливі до гентаміцину, ністатину, канаміцину, стрептоміцину. Антибіотики пеніцилінового ряду при хламідіозі не використовуються. Вони не знищують хламідій, а затримують їх розвиток і прояв патогенних властивостей. В присутності пеніциліну утворюються L-форми хламідій, які після припинення дачі препарату перетворюються на традиційні форми хламідій.

Імунна відповідь при хламідіозах носить змішаний характер, він підтримується лише при наявності збудника в організмі. Перенесена інфекція не забезпечує імунітету, а природня резистентність відсутня. Клітинний імунітет представлений макрофагами, що фагоцитують хламідійну клітину, а також факторами неспецифічного імунного захисту, система лізоцима, інтерферона. Проімунітет (негайний неспецифічний захист) обумовлений фагоцитарною активністю макрофагів і продовжується кілька днів.

Механізм фагоцитозу при хламідіозах відрізняється від класичного. Поліморфноядерні лейкоцити, що відносно недовго живуть, перетравлюють в фаголізосомах опсонізовані елементарні тільця, і, тим самим, санують організм, але в моноцитах та макрофагах хламідії не лише виживають, але й розмножуються. Процес формування антитіл і фагоцитоз макрофагами можливі лише тоді, коли хламідійна клітина знаходиться в стадії елементарних тілець в міжклітинному просторі.

Збудних зберігає життєдіяльність в зовнішньому середовищі 2-3 тижні:
при температурі 37 ºС – 2 доби,
при 4-6 ºС – на протязі тижня,
при 20–30 ºС – до 10 місяців,
а при 70 ºС – на протязі 2 років,
після ліофілізації збудник зберігається 5 і більше років.

Кипятіння вбиває його на протязі 5 хвилин:
температура 80 ºС через 10-15 хвилин,
5 % розчин хлораміну, 3 % розчин лізолу, 0,5 % розчин бензилхлорфенолу – на протязі 3-хвилин.

У воді хламідії зберігаються від 7 до 17 днів, у м’ясі хворої птиці – 34 дні.

Збудник чутливий до ефіру, гліцерину, ультрафіолетових променів, сульфаніламідів, антибіотиків, 0,1 %-ого розчину формальдегіду, 0,5 %-ий розчин фенолу інактивує збудник за 24-36 годин.

Розчин 2 %-ого їдкого натрію або 3 %-ого хлорного вапна швидко вбиває мікроорганізм.

Для дезінфекції в зоопарках застосовують формалін-ксилонафтову суміш 3:1, із розрахунку 1 л на 1 м3 повітря приміщення.

В якості дезінфектантів рекомендують 3 %-й водний розчин 50 %-ого очищеного крезолу в нейтральному середовищі, або ж 1 %-й розчин формаліну.

Приміщення очищують і дезінфікують під наглядом ветеринарного лікаря.

Головний лікар
ветеринарної клініки "Умка"
Лацапньова
Яна Олександрівна