PDD — одне з найскладніших захворювань птахів. Має вірусну природу. Спричинене борнаврусом (Avian Bornavirus, родина Bornaviridae). З моменту первинного відкриття було знайдено щонайменше шість різних генотипів або штамів ABV. Наразі принаймні два з них викликають хвороби у папуг та споріднених видів. Значення інших генотипів невідоме, як і те, скільки їх ще буде відкрито. Захворювання уражає нерви, що контролюють травну систему птахів, але можуть уражатися й нерви інших органів, може розвинутися енцефаліт. Це РНК-вірус, який, подібно до вірусу герпесу чи сказу, уражає нервові клітини. Захворювання небезпечне для папуг у будь-якому віці.

PDD також називають синдромом виснаження ара (оскільки вперше його було виявлено у ара), синдромом виснаження папуг. Частіше реєструється у великих папуг, але трапляється і в інших видів — ара, жако, амазонів, нерозлучників, папуг-квакерів, зябликів, гусей, лебедів… загалом понад 50 видів птахів. Вважається, що може бути уражено 20–35% папуг.

Симптоми не є патогномонічними, тобто такі ж прояви можуть виникати й при інших захворюваннях.

Проблеми насамперед виникають у травній та нервовій системах. Слабкий апетит, хронічне прогресуюче схуднення і, водночас, можуть проявлятися ознаки постійного голоду: птах безупинно просить їжу, аж до схуднення при збереженні гарного апетиту. Можуть виникати зригування корму, у калі можуть виявлятися неперетравлені зерна. Під час пальпації відчутне збільшення зоба та живота. Деякі власники цього не помічають, оскільки пір’я приховує зміни, а птахів на руки не беруть. Неврологічні симптоми — депресія, слабкість, атаксія (порушення ходи та координації), тремор голови, звуки, що нагадують стогін, самоощіпування та інші форми самоушкодження, агресія, судоми.

Птахи, інфіковані вірусом, можуть роками й навіть десятиліттями не мати клінічних проявів, а також бути безсимптомними носіями. Такі птахи становлять небезпеку для інших — вони можуть заражати борнаврусом і передавати синдром розширення залозистого шлунка.

Усі ці ознаки можуть спостерігатися й при інших станах, однак у птахів із незрозумілою регургітацією, втратою ваги, неперетравленими зернами в калі потрібно запідозрити синдром розширення залозистого шлунка.

Діагностика здійснюється з урахуванням клінічних ознак. По можливості проводять повне фізичне обстеження з аналізом крові (загальний і біохімічний), що важливо також для виключення інших патологій.

Рентгенографія, зокрема серія з контрастною речовиною, має велике значення. На знімках візуалізуються значно збільшені залозистий і м’язовий шлунки, виявляється зниження нормальної перистальтики.

Точніша діагностика можлива завдяки біопсії стінки зоба (на всю його глибину, включно з хоча б однією кровоносною судиною) — дослідження гангліїв і вегетативних нервів, що іннервують артерії. Така біопсія є точною приблизно у 75% випадків. Біопсія стінки шлунка навіть точніша, але технічно складніша.

Зоб, залозистий і м’язовий шлунки сильно збільшені через велику кількість неперетравлених зерен, їх стінки стоншуються. Можливі виразки в зоні переходу залозистого шлунка в м’язовий, аж до перфорації та загибелі від перитоніту. У какаду часто розширюється також дванадцятипала кишка.

Вдихання частинок корму може призвести до аспіраційної пневмонії.

Під час гістологічного дослідження визначають лімфоплазмоцитарний гангліоневрит.

Вірус періодично виділяється з калом, слиною та носовими виділеннями. Тобто передається аліментарним і повітряно-краплинним шляхами при контакті з хворою птахою. Хвороба може розвинутися не в усіх, хто контактував, але ризик дуже високий. Птахів із таким діагнозом слід ізолювати.

Повноцінного лікування не існує, захворювання вважається летальним, однак трапляються поодинокі випадки одужання.

Застосовують певні протизапальні препарати, зокрема НПЗП, цитокіни, противірусні засоби, антибіотики, лікування вторинних інфекцій, підтримувальну терапію, стимулятори перистальтики, рідку дієту з високим умістом клітковини.

Птахи, що одужали, імовірно залишаються носіями інфекції. Для діагностики також використовують ПЛР — необхідне свіже перо, мазки з носа, зіва та клоаки, іноді невелика кількість крові. Можливі хибні результати, проте в цілому метод доволі точний.

Можливий імуноферментний аналіз для виявлення антигену.

Надійного простого тесту на це захворювання поки що не існує. Винайдено вакцину, але в нашій країні вона поки недоступна. Для людей це захворювання не становить небезпеки.

Заводчики, власники великих вольєрів та невеликих груп птахів можуть мінімізувати поширення ABV, ізолюючи носіїв і хворих від здорових. Пам’ятаймо, що вірус може виділятися з послідом і, ймовірно, з часточками шкіри, тому важливо підтримувати гігієну, що допомагає знизити ризик зараження. Птахи-носії, які клінічно здорові, все ще можуть використовуватися в розведенні, оскільки здатні давати здорових пташенят. Ручне вигодовування таких пташенят може ще більше збільшити шанси виростити їх без вірусу. Чим більше ми дізнаємося про борнаврус птиць і синдром розширення залозистого шлунка, тим ефективніше можемо діагностувати, лікувати та запобігати цьому захворюванню.

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
Лацапньова
Яна Олександрівна