У світі налічується понад 60 родів, що об’єднують близько 250 видів хом’яків.

Більшість видів цього сімейства харчується рослинами та безхребетними тваринами. У природі вони живуть не більше 2 років. Середня довжина тіла — приблизно 15 см.

Хом’яки, як правило, мешкають на рівнинах до 400 м над рівнем моря. Протягом життя кожен хом’ячок прокладає нори, ходи яких розташовані під землею на глибині 50 см. Лише зимові споруди, що слугують тваринам у холодну пору, мають глибину до 2 м. До них хом’яки прямують пізно восени та засипають входи землею.

Передні кінцівки хом’яків сильні та м’язисті. У природі вони використовуються для риття землі та лазіння, чіпляючись гострими кігтиками. Хвіст у хом’яків досить короткий. У сирійських хом’ячків його довжина не перевищує 1,2 см.

При температурі нижче 10 °C хом’яки впадають у зимову сплячку. Температура тіла тварин знижується разом із температурою навколишнього середовища — з 32 °C приблизно до 4 °C.

Зимова сплячка переривається раз на тиждень, щоб перекусити. Щоб зберігати свої нори в чистоті, хом’яки споруджують спеціальне місце, де вони під час пробудження спорожняють кишківник. Із підвищенням температури ґрунту навесні періоди сплячки поступово скорочуються, доки тварини остаточно не пробуджуються.

Хом’яки — сутінкові тварини, вони активні переважно в ранкові та вечірні години. У денний час хом’як усамітнюється у своїй норі та спить. Найкраща температура для цих звіряток — 21–25 °C.

Хом’яки — тварини-одинаки й не уживаються вдвох, тому рекомендується заводити лише одного звірятка. Основна й обов’язкова умова для утримання хом’яка — це клітка. Хом’якам потрібна дуже міцна дротяна клітка. Дріт має лежати горизонтально, щоб тварини могли лазити по клітці.

Достатньо мати клітку розміром 25×25×20 см. Всередину ставлять дерев’яний ящик (будиночок), у якому звірятка відпочивають і виводять потомство. До нього кладуть матеріал для гнізда — сіно, солому, тирсу або целюлозні кухонні рушники.

Гама забарвлення шерстяного покриву різноманітна: від попелястої чи сірувато-бурої до темної коричнево-охристої. Іноді вздовж спини проходить чорна смуга, а в передній частині тулуба — чорні та білі ділянки. У лабораторіях виведена порода білих хом’яків (альбіноси) та навіть пухнастих (ангорських).

У природі спарювання хом’яків починається в квітні. Після тривалої прелюдії в норі у самки відбувається спаровування. Тривалість вагітності — 20 днів.

Хом’яки народжують від 4 до 12 дитинчат вагою 7–8 г. Малюки з’являються на світ голими та сліпими, однак їхні різці повністю сформовані з народження. Щойно маленькі хом’ячки відкривають очі, вони починають досліджувати навколишній світ.

Хом’яки розпізнають одне одного за запахом. У дорослих особин з боків є залози, що виділяють жирний секрет. Під час вирощування дитинчат оббивку нори, де вони живуть, змінювати не рекомендується: її запах — це перше «домашнє враження» для маленьких хом’ячків.

Хом’яки невибагливі в їжі. Їм можна давати промисловий корм із зоомагазинів, збагачуючи його фруктами, овочами, кульбабами, іншими травами та салатом.

Характерною ознакою виду хом’яків є наявність защічних мішків. Звірята використовують їх переважно для перенесення корму до кладовки або іншого затишного місця, щоб там спокійно завершити трапезу.

Защічні мішки вміщують до 18 г корму. Їхні розміри настільки великі, що, коли вони заповнені, об’єм голови хом’ячка збільшується вдвічі. Щоб дістати їжу з мішків, звірятко зусиллям проводить по них обома лапками.

Оскільки хом’яки накопичують корм у норах, їхній спальний будиночок необхідно час від часу перевіряти. Запаси зерна можна залишити, а соковитий корм краще прибирати, оскільки він швидко псується.

Замість корму тварини можуть покласти в защічні мішки будь-що. Якщо хом’ячок поклав туди якісь гострі предмети, слід негайно відправити його до кладовки, щоб він їх виклав, бо звірятко може поранитися. Якщо хом’як не впорається самостійно — необхідно звернутися по допомогу до ветеринара.

У хом’яків є 4 передніх зуба — по два різці на кожній щелепі. Дугоподібно зігнуті різці сильно розвинені. Вони не мають коренів, тому ростуть протягом усього життя тварини.

Під час прийому їжі їхній ріжучий край поступово стирається і самозаточується, а потім зуб знову відростає біля основи. Передня сторона різців покрита жовтуватою емаллю. Якщо різці не будуть сточуватися, звірятко слід віднести до ветеринарного лікаря, щоб підрізати зубки, інакше хом’як не зможе повноцінно харчуватися.

У домашніх умовах розводять лише деякі види хом’ячків: сірий, даурський, хом’ячок Еверсманна, джунгарський, хом’ячок Роборовського, карликовий хом’ячок Тейлора, золотистий або сирійський та інші.

У хом’ячків, як у домашніх тварин, є низка переваг. Вони добродушні, довірливі, легко приручаються та піддаються дресируванню, невибагливі в їжі, безшумні, чудово розмножуються в домашніх умовах. За рідкісним винятком легко переносять усілякі маніпуляції, які з ними здійснюють навіть найменші діти, не пам’ятають заподіяної образи, займають мало житлової площі. При утриманні на тирсі (шар тирси близько 3 см) і хоча б щотижневому прибиранні від них не буває запаху.

Випускаючи звірятко з клітки погуляти, слід пам’ятати, що він, як і більшість інших наземних тварин, що мешкають у рівнинних умовах, не відчуває небезпеки падіння з висоти. Не замислюючись, може впасти зі столу, дивана, балкона чи іншого предмета, що може мати сумні наслідки. Тому випускати цих дрібних сутінкових звіряток у кімнату не рекомендується — надто великий ризик, що вони здичавіють, загубляться або будуть роздавлені.

Лікар ветеринарної
клініки «Умка»
Залесская
Світлана Володимирівна