Ця коротенька оглядова стаття покликана, на прикладі коронавірусної інфекції, показати етіологічний зв’язок захворювань із патологією інших тварин і людини.

У діагностиці та лікуванні екзотичних тварин і птахів приділяють недостатню увагу вірусним інфекціям.

Якщо вашому кролику, фретці або папужці поставили діагноз, про який ви ще не можете знайти інформацію в Інтернеті чи в доступній вам літературі, – це не означає, що лікар його вигадав. Це означає, що ваш лікар тепер знає більше і, отже, зможе більш якісно допомогти вашому улюбленцю.

Коронавірусна інфекція у людей.

Родина Coronaviridae. Спричиняє атипову пневмонію, водночас має ознаки хламідії, вірусу кору, паротиту, собачої чуми. Складний мутант, що не проникає в клітини, а «осідлає» імунокомпетентні клітини, використовуючи їх як транспортний засіб для розповсюдження по всьому організму. Коронавірус є онкоіндуктором та імуносупресором. Включає один рід Coronavirus. РНК-вмісний. Спричиняє респіраторні інфекції, у тому числі «заразний нежить», інфекції травного тракту та нервової системи у людей і тварин.

Атипові пневмонії, викликані коронавірусом, перебігають дуже тяжко і в більшості випадків закінчуються летально. Шлях зараження повітряно-крапельний і контактний. Після інфікування атипова пневмонія виникає одночасно із запальними змінами у верхніх дихальних шляхах. Розвивається стрімко, супроводжується гострою дихальною недостатністю, тромбоемболіями в басейні легеневої артерії, спонтанним пневмотораксом, розвивається легенево-серцева недостатність із порушеннями серцевого ритму внаслідок ураження провідної системи серця та вірусіндукованого токсичного міокардиту, що часто призводить до раптової смерті, оскільки в будь-які клітини організму коронавіруси проникають протягом 20–60 хв. Має спорідненість із вірусом інфекційного бронхіту птахів, гепатиту мишей.

У зв’язку з «галопуючим» перебігом і частими летальними наслідками діагностика утруднена. Діагностика – ПЛР.

Значну чутливість коронавірусу було встановлено до Віферону, Протефлазиду, препаратів Арбідол-ленс і Лаферон у вигляді ін’єкцій та інтраназального введення.

Питання активної та пасивної імунізації в медицині перебувають на стадії експериментальних розробок.

Необхідне найсуворіше дотримання медперсоналом санітарно-гігієнічних та дезінфекційних заходів.

Коронавірус котів поширений у всьому світі. Частіше хворіють молоді до 2-х років і старі після 11-ти років. Має велике різноманіття клінічних ознак. Вірус інфекційного перитоніту котів і кишкові коронавіруси котів є членами великої групи антигенно-споріднених коронавірусів, яка також включає вірус трансмісійного ентериту свиней і коронавірус собак. Було доведено, що коронавірус собак може не лише інфікувати котів, але й спричиняти захворювання.

Вірус інфекційного перитоніту котів і кишкові коронавіруси котів вважалися спочатку окремими видами, проте наразі розглядаються як крайні варіанти спектра коронавірусів котів, які мають різну інфекційність і патогенність.

Клініка залежить від роду, штаму, дози вірусу, віку, стану імунітету та інших вроджених інфекцій кішки, а також супутніх захворювань. Шлях проникнення – оральний і повітряно-крапельний, можлива трансплацентарна передача. Початкові місця реплікації вірусу – мигдалики або тонкий кишечник. Черевна інфекція може бути безсимптомною або супроводжуватися слабким чи сильним поносом.

Клінічно – вологий і сухий перитоніт, ентерит або без ознак. При випотному перитоніті – тягуча солом’яного кольору рідина в перитонеальній і плевральній порожнинах. Частіше при інфікуванні більш патогенними штамами або при слабкій реакції імунітету перебіг гострий. При сухому – хронічні гранульоматозні патологічні зміни в багатьох органах. Частіше при помірній реакції імунітету перебіг хронічний. Обидва варіанти майже напевно призводять до летальних наслідків. При ентериті, спричиненому коронавірусом котів, хвороба не завжди мала летальний кінець. Ентерит, викликаний низьковірулентною коронавірусною інфекцією, як правило, є короткочасним захворюванням середньої тяжкості. Часто у кошенят після відлучення від матері. Іноді діареї передує короткочасне блювання. Більш виражене блювання при нашаруванні вторинної бактеріальної інфекції, але іноді трапляється летальна геморагічна діарея.

Початкові симптоми при перитонітах стерті – гіпертермія, анорексія, загальмованість, іноді розвиваються слабкі респіраторні симптоми або діарея. При випотному інфекційному перитоніті котів після цих явищ швидко розвивається асцит, втрата ваги, депресія, анемія та летальний наслідок. У 20 % спостерігається також випіт у плевральну порожнину з ознаками диспное. Спостерігається жовтяниця, особливо на пізніх стадіях.

При сухому інфекційному перитоніті котів клініка відображає порушення тих органів, які залучені в патологічний процес. Часто уражаються печінка (гострий багатоосередковий гепатичний некроз у кошенят молодше 3-місячного віку, піогранульоматозні ураження печінки при сухій формі перитоніту…), нирки, ЦНС (атаксія, парез, параліч, поведінкові зміни, ністагм, судоми, гіперестезія, периферичний нервовий параліч), очі (гіфема, іридоцикліт, ретиніт) тощо. Різні варіанти перебігу хвороби можуть бути комбінованими або переходити з однієї форми в іншу.

У навколишньому середовищі коронавіруси досить нестійкі, стають неактивними протягом однієї доби як у сухих, так і у вологих умовах. Легко інактивуються нагріванням і більшістю дезінфікуючих засобів. Досить стійкі до фенолів, низьких температур і низького рівня рН.

Коронавіруси котів і собак виділяються з випорожненнями та слиною протягом кількох днів або кількох тижнів до початку появи клінічних симптомів. Ті кішки, що видужують і в організмі яких ще є вірус, зазвичай перестають поширювати його через слину і випорожнення протягом кількох тижнів після зараження, хоча таке поширення може знову початися пізніше, з появою клінічних ознак.

Диференціювати слід, крім усього іншого, від вірусу лейкозу, вірусу імунодефіциту та токсоплазмозу. Виключають також інші причини асциту або випоту в плевральну порожнину, наприклад – лімфоцитарний холангіт, пухлини, піоторакс, бактеріальний перитоніт, серцева недостатність, цироз печінки. За результатами аналізу крові, як правило, лейкоцитоз із нейтрофілією, але без лімфопенії. У половині випадків присутня нерегенеративна анемія. Супутня інфекція з вірусом лейкозу котів викликає більш виражену анемію і часто супроводжується лейкопенією.

Для ідентифікації вірусу зручним є метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Виявлення антитіл може бути малоефективним, тому що сироватка в деяких котів, які мають гостру інфекцію, може містити низьку концентрацію або навіть невизначуваний рівень антитіл. І навпаки, високі рівні антитіл іноді виявляються у котів без симптомів і, можливо, відображають минулу інфекцію. Потрібно бути уважнішими при інтерпретації результатів серологічних тестів.

Вакцинація на стадії розробок.

У норок і фреток коронавірус викликає епізоотичний катаральний гастроентерит. Хворобу зареєстровано в усьому світі. Охоплює 25–80 % поголів’я, летальність 1–5 %, але при ускладненні іншими інфекціями значно зростає. Виявляли коронавірус у фекаліях норок, починаючи з 2–3-го дня і впродовж 2–3 тижнів після зараження. Коронавірус виявлявся і в спонтанно хворих норок, і в експериментально заражених.

Дослідники, підтвердивши свої попередні результати щодо відтворення епізоотичного катарального гастроентериту норок і виявлення коронавірусу та не виявивши при цьому патогенних бактерій, рота-, парво- і каліцівірусів, дійшли висновку, що коронавірус відіграє важливу етіологічну роль в епізоотичному катаральному гастроентериті норок. Коронаподібні вірусні частинки іноді виявляються у фекаліях клінічно здорових норок. Це можна розцінювати як субклінічне носійство вірусу, що встановлено в інших видів тварин. Вірус не відрізняється особливою стійкістю.

Частіше хворіють норки старше 4 місяців. Спонтанний епізоотичний катаральний гастроентерит не реєструвався у норок молодше 4-місячного віку. Можливий материнський імунітет. Спалахи в періоди можливого стресу – під час осінньої линьки або під час гону і щеніння.

Контагіозність висока, зараження орально-фекальним, аерогенним шляхами. Джерелом слугують хворі або вірусоносії. Викликає імуносупресію, сприяючи розвитку секундарних і змішаних інфекцій. Інкубаційний період 5–8 діб. Перебіг гострий 3–4 дні, іноді 2–6. Анорексія, діарея з рясними виділеннями слизу зеленого, жовтого або рожевого кольору, апатія. Через 3–4 дні (іноді 2–6) вони виглядають клінічно здоровими, їдять, кал стає нормальним. Погіршуються результати щеніння та якість хутра. Через короткі або тривалі проміжки часу можуть бути рецидиви.

Вакцини випробовуються.

У птахів РНК-вмісний вірус Coronavirus avia з роду Coronavirus, родини Coronaviridae викликає інфекційний бронхіт. Висококонтагіозна хвороба, що проявляється ураженням органів дихання в курчат і репродуктивних органів у дорослих курей зі зниженням несучості. У господарствах, де інфекційний бронхіт виникає вперше, відмічається значний падіж молодняку 30-денного віку. Летальність до 31 %. У 1–5-місячному віці гине до 5 % курчат. Перехворілі погано відгодовуються.

Наразі описано близько 30 різновидів серотипів вірусу інфекційного бронхіту курей. У трупах швидко інактивується. Нітрофурани і сульфаніламіди не чинять згубної дії на вірус. Звичайні дезінфекційні засоби (1 % фенол, крезол, формалін) інактивують вірус протягом 3 хв.

У природних умовах вірус інфекційного бронхіту уражає курей і фазанів усіх вікових груп. Найбільш сприйнятливі курчата до 30-денного віку, серед яких загибель може становити 40–60 % від кількості хворих.

Є повідомлення про те, що до вірусу сприйнятливі мавпи з роду макаки і печерні кажани.

У природних умовах основним джерелом є хворі та перехворілі птахи. Вірусоносійство до 105 днів. Виділення вірусу з хворого організму відбувається зі слиною, виділеннями з носа і очей, з послідом (35 днів). Із сім’ям півнів виділяється протягом 2 тижнів після їх зараження. Поширюється також аерогенним і трансоваріальним шляхами. Поширюється через інвентар, одяг, взуття персоналу.

Крім того, людина сприйнятлива до інфекційного бронхіту птахів і може бути активним переносником збудника захворювання.

У великих господарствах перебігає в асоціації з іншими бактеріальними і вірусними хворобами.

Вірус інфекційного бронхіту птахів чинить на організм пантропну дію і викликає глибокі патологічні зміни в усіх органах, а не лише в дихальних шляхах хворого птаха.

Диференціюють від ларинготрахеїту, мікоплазмозу, орнітозу, хвороби Ньюкасла, заразного нежитю…

Інкубаційний період 3–10 днів. Може перебігати гостро, хронічно і безсимптомно або з легким ураженням органів дихання та зниженням несучості на 10–40 %. У господарствах часто зустрічають ниркову форму.

Щодо тривалості імунітету єдиного погляду немає. Застосовують інактивовану і живу вакцину.

Синдром «здуття голови» – гостра або підгостра форма целюліту з залученням навколоочних і суміжних тканин голови птиці. Вперше синдром був описаний у Південно-Африканській Республіці у бройлерів, інфікованих E. coli та невизначеним коронавірусом. Тепер його описано в багатьох домашніх птахів у багатьох країнах світу.

Коронавірусний ентерит індиків – тяжке інфекційне захворювання, що уражає індиків усіх вікових груп, з анорексією, постійним писком, кахексією, апатією та діареєю. Синоніми – болотна гарячка, хвороба «синього гребеня» і інфекційний ентерит.

В Америці хвороба стала причиною високої смертності поголів’я. Вогнище інфекції було ліквідоване, але в деяких географічних зонах продовжує залишатися однією з причин смертності. Дослідження з етіології коронавірусного ентериту тривали понад 20 років. При цьому було виявлено безліч збудників, пов’язаних із польовими спалахами хвороби, зокрема вібріон, реовірус, ентеровірус і паповірус. Однак жоден із них не зміг викликати коронавірусний ентерит в експериментальних умовах.

Ізоляти коронавірусу індиків Minnesota і Quebec аглютинують еритроцити кролика і морської свинки. Але цього не спостерігається щодо еритроцитів великої рогатої худоби, коней, овець, мишей, гусей, мавп, півнів або курей. Кури, фазани, чайки, перепели і хом’ячки виявилися несприйнятливими до коронавірусу індиків. Було повідомлення про виявлення ентериту, викликаного коронавірусом у безкілевих (страуси, ківі). Але залишається невідомим, пов’язаний він якимось чином із коронавірусним ентеритом індиків чи ні.

Індички, що одужали після коронавірусу, отримують імунітет проти подальшого зараження. Але водночас вони залишаються носіями вірусу на все життя. Наразі від коронавірусу не існує затверджених вакцин.

Ентерити собак, викликані коронавірусною інфекцією, вперше були виявлені в 1971 році в Німеччині. Коронавірус собак продукує перехресно реагуючі спеціальні групові антитіла проти коронавірусу свиней, а коронавірус котів або коронавірус свиней можуть потрапляти в кишечник собак. Понос може настати лише після кількох пасажів. Ентерити, викликані коронавірусною інфекцією, поширені в усьому світі. Зараження фекально-оральне. Швидко поширюється в популяціях, що не мають імунітету.

Інкубаційний період 1–4 дні. Руйнує верхівкові частини кишкових ворсинок і може проникати в лімфатичні вузли, печінку, селезінку. Термін виділення вірусу 14 днів і більше. Відносно стійкий узимку, стійкий до кислого середовища (не розчиняється в шлунку).

Унаслідок високої контагіозності, часто виявляється в розплідниках (60–70 %). Може перебігати в прихованій або субклінічній формі. Було виявлено наявність нейтралізуючих антитіл до коронавірусу у 50 % випадково зібраних сироваткових проб собак. Також виявлено коронавірус у вмісті кишечника у 7 % собак, які страждають від поносу. Можливі хронічні поноси в дорослих собак. Проявлені форми інфекції спостерігаються переважно в молодих собак, починаючи з 4-го тижня життя. Можливі: анорексія, апатія, кахексія, блювання, температура субфебрильна, понос спочатку кашкоподібний, потім слизовий, аж до водянистого, з неприємним запахом, від зеленуватого до оранжевого кольору (з невеликою кількістю крові) і часткове сильне зневоднення.

Тяжкість може залежати від супутніх захворювань. Можлива одночасна наявність парвовірусної інфекції. В аналізі крові можуть виявлятися лейкопенія і лімфопенія. Рівень смертності високий серед цуценят. Материнські антитіла виявляються у цуценят лише протягом короткого періоду. Виявлення в сироватці антитіл з 4-го дня, титри незначні.

При коронавірусній інфекції можуть спостерігатися виділення з очей і носа.

Диференціюють від ротавірозу, парвовірусної інфекції, чуми, паразитозів, кокцидіозів, від захворювань, викликаних лямбіями та кампілобактеріями…

Можлива вакцинація з використанням убитого вакцинного матеріалу.

Коронавірусна інфекція викликає також діарею в новонароджених телят і лошат. Хворіють телята з 5-денного віку до 6 місяців, можуть хворіти й дорослі, але найчастіше у віці 1–3 тижнів. Появі сприяє холодна погода і вплив інших несприятливих чинників. Чим молодше телята, тим гостріший перебіг хвороби і швидше настає загибель. У старших перебіг легший і закінчується одужанням. З’являється діарея зі слизом і кров’ю, виразковий стоматит.

Щурячий і мишачий коронавірус в антигенному відношенні близькі. Існує антигенний зв’язок між людськими коронавірусами і вірусом мишачого гепатиту.

Коронавірус може викликати також (поряд з іншими вірусами) вірусні ентерити кроликів. Хвороба широко поширена в країнах з розвиненим кролівництвом. Спалах характеризується раптовим початком хвороби, швидким поширенням і високими рівнями смертності серед кроленят-сосунків. Послід гине через 24–48 годин з моменту прояву симптомів хвороби. Хворіють кроленята у віці 5–8 тижнів, коли смертність становить 10–30 %. При нашаруванні секундарної флори смертність може досягати 100 %.

Висновок такий – коронавіруси можуть викликати різні захворювання у людей, тварин і птахів. У деяких випадках люди і тварини можуть слугувати джерелом зараження для птахів і навпаки. Кішка і собака можуть бути джерелом зараження для гризунів і хутрових звірів і навпаки. В умовах міста, де на зооринках, у зоомагазинах і в квартирах у людей тісно сусідять різні види птахів і тварин, слід брати до уваги можливість виникнення вірусних інфекцій. За наявності характерних симптомів слід проводити дослідження серологічним методом або методом ПЛР і враховувати їх результати в комплексному лікуванні.

Список використаної літератури:

1) Сахарчук І. І. Вірусні захворювання: клініка, діагностика, лікування. Київ Книга плюс 2007 С.231
2) Чандлер Е. А., К. Дж. Гаскелл, Р. М. Гаскелл Практика ветеринарного лікаря. Хвороби котів Москва «Аквариум» 2002 С.687
3) Слугін В. С. Хвороби хижих хутрових звірів та їх етіологічний зв’язок із патологією інших тварин і людини. Кіров 2004 С.590
4) Бессарабов Б. Ф., І. І. Мельникова, Н. К. Сушкова, С. Ю. Садчиков Хвороби птахів. Санкт-Петербург Москва Краснодар 2007
5) Бессарабов Б. Ф. Ілюстрований атлас хвороб птахів. «Издательский дом Медол» 2006 С.247
6) Келнек Б. У. Хвороби домашніх і сільськогосподарських птахів. Москва «Аквариум» 2003 С.1231
7) Риманд Х. Г., П. Ф. Сутер Хвороби собак. Практичний посібник для ветеринарних лікарів (організація ветеринарної клініки, обстеження, діагностика захворювань, лікування) Москва Аквариум 1998 С.816 з іл.
8) Джеймс Сімпсон, Родерік У. Елс Хвороби травної системи собак і котів. пер. з англ. Г. Н. Пімочкіної. під редакцією В. В. Гриценка, кандидата вет. наук Москва Аквариум 2007 С.496
9) Великий енциклопедичний словник. Ветеринарія. Головний редактор В. П. Шишков. Наукове видавництво «Большая Российская энциклопедия» 1998 С.630
10) Шевченко А. А., Шевченко Л. А., Літвінов А. М. Хвороби кроликів Москва «Аквариум-Принт» 2005 С.224
11) Алтухов Микола Михайлович, Афанасьєв Віктор Іванович, Бойко Володимир Данилович Довідник ветеринарного лікаря. 2-ге видання, перероблене і доповнене. Москва «КОЛОС» 1996 та ін. С.62

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
Лацапнєва
Яна Олександрівна