Електрокардіографія є одним із основних методів дослідження серця та діагностики захворювань серцево-судинної системи. Наразі аналізувати ЕКГ повинні вміти не лише лікарі, що спеціалізуються на функціональній діагностиці, але й усі терапевти.

Наявність електричних явищ у скорочуваному серцевому м’язі вперше виявили два німецькі вчені: Р. Келлікер та І. Мюллер у 1856 році. Вони проводили дослідження на різних тваринах, працюючи на відкритому серці. З того часу ЕКГ широко використовується в гуманній медицині для діагностики різних кардіопатологій.

А тепер і у ветеринарній медицині ми також можемо застосовувати цей метод завдяки постійним дослідженням у галузі вивчення біоелектричної активності серця у дрібних тварин.

А що ж таке ЕКГ?

Електрокардіограма (ЕКГ) являє собою запис сумарного електричного потенціалу, що виникає при збудженні множини міокардіальних клітин.

Виникнення електричних потенціалів у серцевому м’язі пов’язане з рухом іонів через клітинну мембрану. Основну роль при цьому відіграють катіони калію та натрію.

Всередині клітини калію значно більше, ніж у позаклітинній рідині, концентрація внутрішньоклітинного натрію, навпаки, набагато менша, ніж поза клітиною. У стані спокою зовнішня поверхня клітини міокарда заряджена позитивно внаслідок переважання там катіонів натрію, внутрішня поверхня клітинної мембрани має негативний заряд завдяки переважанню всередині клітини аніонів (Cl-, HCO₃- та ін.).

Чим записати ЕКГ?

ЕКГ записують за допомогою електрокардіографа. Його основними частинами є гальванометр, система підсилення, перемикач відведень та реєструючий пристрій. Електричні потенціали, що виникають у серці, сприймаються електродами, підсилюються і приводять у дію гальванометр. Зміни магнітного поля передаються на реєструючий пристрій і фіксуються на електрокардіографічну стрічку, яка рухається зі швидкістю 10–100 мм/с (частіше 25 або 50 мм/с).

Значення електрокардіографії

Електрокардіографія є неабсолютним методом діагностики, адже ЕКГ — це графічне відображення біоелектричної активності серця. Тому при обстеженні тварин із серцевими порушеннями електрокардіографію слід розглядати не як самостійний діагностичний засіб, а як один із елементів комплексного клінічного обстеження.

ЕКГ є методом постановки остаточного діагнозу лише при порушеннях серцевого ритму, однак у поєднанні з іншими методами дослідження може вказувати на можливу гіпертрофію серцевих камер, наявність ексудату в порожнині перикарда, електролітні розлади, ішемію серця, але не ішемічну хворобу, оскільки стандартна ЕКГ не дозволяє достовірно диференціювати коронарну і некоронарну природу гіпоксії міокарда та ефекти, викликані лікарськими препаратами.

Випадки використання електрокардіографії

1) Порушення ритму роботи серця:

• остаточна діагностика неправильного серцевого ритму при серцевих і несерцевих захворюваннях;
• контрольне спостереження:
• в навколоанестетичний період, у до- та післяопераційний період;
• після випадків унаслідок дорожньо-транспортних пригод (травматичний міокардит);
• у тварин із розширенням шлунка — заворотом, панкреатитом, піометрою;
• при перикардиоцентезі.

2) Електролітні розлади:

• гіперкаліємія (хвороба Аддісона, гостра ниркова недостатність, діабетичний кетоацидоз);
• гіпокаліємія;
• гіперкальціємія.

3) Гіпертрофія серцевих камер.

4) Ексудат у порожнині перикарда.

5) Ефекти, викликані прийомом лікарських препаратів, наприклад, дигіталісний токсикоз, дія пропранололу…

6) Ішемічна хвороба серця та фіброз.

7) Визначення реакції на лікування (серійні ЕКГ).

8) Визначення частоти та регулярності серцевих скорочень.

Чи є небезпека або ускладнення при ЕКГ?

Дослідження ЕКГ найчастіше проводиться у стані спокою. Метод є абсолютно безболісним і безпечним.

Лікар ветеринарної
клініки «Умка»
Широков
Михайло Михайлович