Дирофіляріозом хворіють собаки, коти, дикі хижі тварини, рептилії та іноді людина. Збудники захворювання — нематоди родини Filariidae: Dirofilaria immitis, Dirofilaria repens та інші. Різні представники підряду Filariata трапляються у тропічних змій, ящірок, крокодилів і черепах. Описано 15 родів і близько 50 видів. Dirofilaria immitis зазвичай паразитує у правому шлуночку серця, у порожнині легеневої артерії, але при сильній інвазії – і в інших артеріях легень, у порожнистих венах і правому передсерді.

Dirofilaria repens виявляють у собак у підшкірній клітковині. Рідко дирофілярій можна знайти в незвичних для цього паразита місцях: очах, головному мозку, черевній порожнині, підшкірних тканинах і спинному мозку. Дирофілярії мають ниткоподібне тіло, вкрите тонко посмугованою кутикулою. Довжина статевозрілих гельмінтів — 25–30 мм, личинки (мікрофілярії) мають довжину 0,22–0,29 мм, а ширина їх приблизно дорівнює діаметру еритроцита.

Половозріла нематода Dirofilaria repens

Дирофілярії є біогельмінтами. Проміжними хазяями є комарі — для ссавців, і кліщі — імовірно для рептилій. Самки дирофілярій народжують личинки (мікрофілярії, личинки першої стадії) безпосередньо в кров, звідки їх заковтують комарі під час кровосмоктання.

Протягом 24 годин після кровосмоктання личинки паразита можна знайти в кишечнику комахи, а на другий день вони мігрують у мальпігієві судини, де розвиваються наступні 16 діб, після чого виходять у порожнину тіла комахи та проникають у нижню губу. Інвазійною личинка стає саме в нижній губі, досягаючи довжини 0,8–0,9 мм. Розвиток личинки в комарі до інвазійної третьої стадії триває близько 17 днів. Зараження собак, інших хижих тварин, а також рептилій у природних умовах відбувається під час живлення комарів кров’ю, коли інвазійні личинки проникають із хоботка комахи в кров дефінітивного хазяїна.

Протягом 3 місяців личинки розвиваються в підшкірній жировій і сполучній тканині, двічі линяють і перетворюються на личинок п’ятої стадії, які через кровоносну систему мігрують до серця та легеневої артерії, де ще через 3 місяці стають статевозрілими. Життєвий цикл дирофілярій триває 7–8 місяців. Одна самка дирофілярій за добу народжує до 30 тисяч личинок. В організмі тварин паразити живуть (за різними даними) від 4–5 місяців до 2 років. Мікрофілярії циркулюють у крові дефінітивного хазяїна до 3 років.

Імовірно, філярії у рептилій передаються трансмісивним шляхом. Захворювання реєструють частіше в районах із теплим і вологим кліматом. Хижі тварини заражаються збудником дирофіляріозу в період літа (сезон активності комарів). Максимальна кількість мікродирофілярій у периферичній крові тварин спостерігається вранці та ввечері, що збігається з піками активності комарів. Частіше паразити зустрічаються у чистокровних тварин, а інтенсивність інвазії вища у тварин із короткою гладкою шерстю, ніж із довгою.

Філярії у хамелеона

Кішка є неспецифічним (факультативним) хазяїном для D. immitis. Частота інвазії у котів значно нижча, ніж у собак. У котів статевозрілі дирофілярії живуть коротше та не досягають таких розмірів, як у собак. Препатентний період інвазії у котів значно довший, і лише приблизно у 50 % інвазованих тварин розвиваються клінічні прояви.

У тропічних видів рептилій, що надходять із дикої природи, можуть виявлятися патогенні нематоди — так звані філяріати. Найчастіше їх можна знайти у хамелеонів, змій і рідше у сухопутних черепах. (Д. Васильєв)

Клінічні ознаки дирофіляріозу залежать від тривалості інвазії та відображають ступінь ураження легень і серця. У хворих тварин спостерігається зниження маси тіла, швидка втомлюваність, слабкість, летаргія.

Хвороба починає клінічно проявлятися зі збільшення навантаження на правий шлуночок. Розвивається серцева недостатність, що супроводжується набряками в ділянці міжщелепного простору й кінцівок. Порушення роботи серця проявляється шумами, ритмом галопу, недостатністю правого відділу серця, збільшенням і пульсацією яремних вен, гепатоспленомегалією та асцитом. Порушення провідності серця при дирофіляріозі — рідкість. З’являється хронічний сухий кашель, задишка, хрипи в легенях, ціаноз шкіри. При тромбоемболіях у легенях виникає гарячка та кровохаркання.

Рептилії тривалий час можуть жити без видимих клінічних ознак, філярії виявляють випадково при дослідженні крові.

При тяжкій інвазії D. immitis у тварин розвивається так званий кавальний синдром — стан, при якому велика кількість паразитів локалізується в синусі порожнистих вен і правому передсерді. Це частково перешкоджає притоку крові до серця, викликає недостатність тристулкового клапана та легеневу гіпертензію. Крім того, паразити руйнують еритроцити, що проявляється гемоглобінемією та гемоглобінурією. Можуть виникати печінкова й ниркова недостатність. Клінічно кавальний синдром проявляється раптовою анорексією, млявістю, слабкістю і, іноді, кашлем.

Кавальний синдром

Наявність гемоглобінурії є патогномонічною для цього синдрому. Під час клінічного огляду відзначають блідість слизових, слабкий пульс, переповнення та пульсацію яремних вен, гепатоспленомегалію та задишку. Аускультація виявляє систолічний шум при недостатності тристулкового клапана (87 % випадків), акцент першого тону (67 %) і ритм галопу (20 %). Також спостерігається асцит (29 %), жовтяниця (19 %) і кровохаркання (6 %). Температура тіла змінюється мало.

Однак дуже часто у тварин при дирофіляріозі на момент огляду клінічні ознаки відсутні.

Дирофіляріоз підшкірної клітковини найчастіше перебігає безсимптомно. Іноді спостерігаються неврологічні ознаки, ураження шкіри в ділянці голови та лап. Виявлені папули наповнені серозним або гнійним вмістом, у якому паразитують личинки дирофілярій. Найкращий варіант — діагностика дирофіляріозу на ранніх етапах розвитку інвазії.

Собаки в регіонах, неблагополучних щодо дирофіляріозу, мають проходити щорічне обстеження. Це включає мікроскопічну ідентифікацію L1 у нативному мазку крові або в сироватці, а також модифікований метод Кнотта. Пряма мікроскопія краплі свіжої крові під малим збільшенням (×10) — найзручніший і найшвидший спосіб первинної діагностики. Рухливі личинки добре видно між еритроцитами, але метод інформативний лише при високій інтенсивності інвазії.

Для дослідження сироватки крові набирають кілька мілілітрів венозної крові. Після згортання мікрофілярії мігрують у сироватку. Її відбирають пастерівською піпеткою зі дна пробірки або з межі сироватки та згустка й досліджують під мікроскопом. Якщо кров була охолоджена, препарат витримують кілька хвилин при кімнатній температурі, щоб відновилась рухливість личинок.

Модифікований метод Кнотта є «золотим стандартом» у практиці: 1 мл крові змішують із 10 мл 2 % формаліну, центрифугують, осад фарбують метиленовим синім (1:1000) і мікроскопують. Це значно підвищує чутливість діагностики.

Однак цей метод не виключає дирофіляріоз на 100 %, бо приблизно 25 % собак мають амикрофіляріємічну форму інвазії — коли імунна система руйнує мікрофілярії. У таких випадках діагноз спирається на клінічні, лабораторні, імунологічні й рентгенологічні ознаки.

Метод непрямої імунофлуоресценції дозволяє виявити антитіла до мікрофілярій і є цінним при діагностиці амикрофіляріємічної форми. Також застосовуються ІФА-тести (ELISA), які виявляють антитіла або антигени дирофілярій; тести на антиген вважаються більш інформативними.

Після лікування ІФА залишається позитивним до року, ELISA — до 6 місяців. Можливе проведення ПЛР-дослідження.

УЗД серця

Рентгенографія грудної порожнини дозволяє оцінити зміни в легенях та серці. Ранні зміни видно у 85 % випадків: збільшення правого шлуночка (60 %), розширення легеневої артерії (70 %), підвищення її щільності та звивистості (50 %). При серцевій недостатності — збільшення порожнистих вен, печінки, селезінки, наявність плеврального випоту або асциту.

ЕКГ малоінформативна, але збільшення правого шлуночка дає підстави запідозрити дирофіляріоз.

Гематологічні та біохімічні аналізи не ставлять діагноз, але виявляють супутні патології. У більшості випадків необхідне видалення паразитів. Застосовують препарати для знищення дорослих форм гельмінтів.

У Японії розроблено метод ендоскопічного механічного видалення дирофілярій гнучкими щипцями — ефективний у 90 % випадків. Мікрофілярії також необхідно знищити, щоб тварина не залишалась джерелом інвазії.

У рептилій контактний шлях зараження філяріями вивчений недостатньо. Філярії специфічні до свого дефінітивного хазяїна, але, ймовірно, менш специфічні до переносника.

Виходячи з досліджень і досвіду ветеринарних лікарів, профілактика інвазії — найважливіше завдання. Собаки з мікрофіляріємічною формою мають утримуватися в ізоляції в літній період, щоб уникнути передачі інфекції.

Основою профілактики є недопущення контакту тварин із кровосисними комахами — застосування інсектицидів, а у водоймах — ларвіцидів.

Лікар ветеринарної медицини
Ловяннікова
Анастасія Миколаївна