Туберкульоз птахів – це інфекційна хвороба, що викликається збудником Mykobakterium avium, поширена в більшості країн світу. Однак папуги, канарки та інші декоративні птахи, які протягом тривалого часу живуть з людиною, хворою на туберкульоз, можуть інфікуватися збудником туберкульозу людини (Mykobakterium tuberkulosis), а також можуть виявитися чутливими до збудника туберкульозу великої рогатої худоби (Mykobakterium bovis). Тут йтиметься про туберкульоз птахів, збудником якого є Mykobakterium avium. До цього захворювання за відповідних умов сприйнятливі всі види птахів, особливо імпортовані з країн із тропічним кліматом. Одомашнені або такі, що утримуються в неволі, дикі птахи уражаються туберкульозною бацилою частіше, ніж ті, що живуть у дикій природі.

Туберкульоз може бути проблемою для зоопарків і приватних власників птахів. Хоча поширення туберкульозу в сільськогосподарської птиці було зведено до мінімуму, туберкульоз залишається серйозною проблемою утримання спійманих екзотичних птахів.

Складність боротьби з туберкульозом птахів, що утримуються у вольєрах звіринців, полягає в нестачі ефективних вакцин або відповідних режимів фармакотерапії. Хвороба збільшує економічні збитки зоопарків. Деякі види екзотичних птахів перебувають на межі зникнення, часто саме через поширення серед них туберкульозу птахів. Проблеми профілактики хвороби привертають до себе дедалі більшу увагу, оскільки екзотичні види птахів часто утримуються у вольєрах зоопарків протягом багатьох років. Головна перешкода в усуненні туберкульозу птахів із зоопарків пов’язана зі здатністю мікроорганізму виживати в ґрунті за недостатньої очистки та дезінфекції забрудненого приміщення. Оскільки туберкульоз часто спричиняє загибель спійманих диких птахів у пташиних вольєрах, дуже важливими є повідомлення про результати обстежень і виявлення хвороби у цінних видів.

З’явилися також численні повідомлення про туберкульоз у птахів, що утримуються в квартирах людей (птахів-компаньйонів).

У літературі наведено низку випадків, коли збудник Mykobakterium avium був відповідальним за розвиток туберкульозної інфекції у людей. У США перший випадок туберкульозу птахів у людей був зареєстрований у 1947 році. Через поширення хронічних випадків захворювання людей на туберкульоз зріс інтерес до мікобактерій, відмінних від Mykobakterium tuberculosis, у результаті чого було виділено кілька видів Mykobakterium avium. Бацилли туберкульозу птахів були виділені також із місць ушкоджень у людей, які працюють у пташниках або контактують з екзотичними птахами.

Туберкульозна бацила птахів має певну патогенність для деяких видів домашніх ссавців. Це потрібно враховувати при зіткненні з проблемою усунення туберкульозу, що, зрештою, є розв’язною. Хвороба може виникати, але в більшості випадків залишається локалізованою у ссавців. Однак мікроорганізми можуть розмножуватися в тканинах протягом значного періоду часу і стимулювати чутливість до туберкуліну. Хоча безпосередня інфекція ссавців не така серйозна, як та, що розвивається у птахів, можна викликати обширні ураження у багатьох видів ссавців, вводячи їм інфекційний агент штучним шляхом.

Таблиця відносної патогенності Mykobakterium avium для конкретних окремих видів ссавців, що утримуються в умовах квартири, а також рептилій.

Найчастіше захворювання перебігає в хронічній формі, постійно зберігається в скупченні птахів після інфікування, може призводити до зменшення кількості відкладених яєць і загибелі птахів. У папуг зустрічається своєрідна шкірна форма туберкульозу.

Симптоми, як і при багатьох інфекційних захворюваннях птахів, досить неспецифічні. Постійне зниження ваги, втомлюваність, зниження апетиту – ось основні ознаки хвороби, про які власник птаха повідомляє ветеринарному лікарю. Типові для туберкульозу зміни внутрішніх органів (передусім печінки, кишечника, селезінки) виявляють при розтині загиблих тварин. Наявність цього захворювання у пернатих можна лише запідозрити за збільшенням печінки на рентгенограмі.

Туберкульоз птахів може здаватися менш поширеним серед молодих птахів, але це не тому, що молоді птахи більш стійкі до інфекції, а тому, що у старших птахів хвороба мала більше можливостей розвинутися за рахунок тривалішого періоду інфікування. Хоча ушкодження при туберкульозі зазвичай менш серйозні у молодих, ніж у дорослих птахів, тим не менш у молодих також може спостерігатися обширний або генералізований туберкульоз. Такі птахи – джерело поширення вірулентної бацили туберкульозу – повинні розглядатися як загроза для інших птахів і сприйнятливих ссавців.

Туберкульозні бацили, виділені з виразкових уражень кишківника, характерних для туберкульозу птахів, є джерелом вірулентних бактерій. Хоча існують і інші джерела інфекції, жодне з них за здатністю поширювати туберкульоз птахів не дорівнює інфікованому фекальному матеріалу хворих птахів. Фекальні маси можуть містити бацили туберкульозу з уражень у тканинах печінки та слизовій оболонці жовчного міхура. Дихальний шлях також є потенційним джерелом інфекції, особливо якщо є ураження слизової оболонки трахеї. Туберкульозний процес у кишківнику завжди відкритого типу, тому виділення збудника з послідом має вирішальне значення в забрудненні навколишнього середовища. Ще одне джерело зараження – інфіковані інкубаційні яйця.

Середовище, що містить Mykobakterium avium, заражений ґрунт і підстилка – найважливіші шляхи передачі хвороби неінфікованим тваринам. Здатність цієї інфекції виживати поза основним господарем становить серйозну небезпеку. Бацила туберкульозу птахів може переноситися людьми, підошви взуття яких забруднені фекаліями хворих птахів. Обладнання (клітки, поїлки, годівниці, присади та інший інвентар), яке використовують без дезінфекції після обслуговування інфікованих птахів, також може стати причиною поширення бактерій від хворих до здорових. Дикі птахи й голуби також можуть бути інфіковані Mykobakterium avium і здатні поширювати її серед домашніх і декоративних птахів.

У різних видів птахів клінічні ознаки можуть значно варіювати. Типовий перебіг хвороби супроводжується втратою апетиту, поступовим виснаженням і млявістю птиці. Зазвичай, якщо інфекція прогресує, уражені особини набагато слабші, ніж їхні родичі. Хворі птахи легко втомлюються й виглядають пригніченими. Хоча апетит зазвичай зберігається, спостерігається значна й різка втрата ваги, особливо помітна на грудних м’язах. Грудні м’язи часто атрофовані, а грудина сильно виступає й може бути викривлена. Оперення набуває скуйовдженого й неохайного вигляду. Не вкрита пером шкіра може мати специфічний вигляд висушеної. Можлива поява жовтяничного або ціанотичного відтінку шкіри. Навіть попри те, що хвороба серйозна, температура уражених птахів залишається нормальною.

В окремих птахів відзначають розлад кишківника. Можуть формуватися ураження суглобів ноги й кісток, що проявляється кульгавістю. У такому разі птах пересувається своєрідною судомною стрибучою ходою, ймовірно, в результаті туберкульозного ураження лопатково-коракоїдного з’єднання, з місця розриву якого виділяється рідина з казеозним матеріалом.

У результаті туберкульозного артриту може розвинутися параліч. Найбільш уражені туберкульозом птахи мають ушкодження в кишківнику, при виразковому характері яких у птахів відзначається тяжкий пронос. Порушення процесів травлення в тонкому кишківнику викликає сильну слабкість, а уражена птиця приймає позу «сидячого собаки». При дослідженні хворих можна виявити збільшення печінки, наявність вузлів у кишківнику. Іноді на шкірі та під шкірою (переважно в кутах рота) спостерігаються болючі туберкульозні пухлини й абсцеси, що перетворюються на виразки, а у папуг – шкірні утворення, що нагадують ріг. Це пов’язано з тим, що папуги можуть заразитися не лише аерогенним та аліментарним шляхами, а й через звичку тертися головою об сідало й решітку, контаміновані збудником, що може призвести до шкірної інфекції. Дрібні вузлики можуть виявлятися і на язиці.

Уражені птахи можуть загинути протягом кількох місяців або жити тривалий час, залежно від серйозності та ступеня хвороби. Птах може загинути раптово від крововиливу при розриві ураженої печінки чи селезінки.

При мікроскопічному дослідженні найбільше ушкоджень відзначають у печінці, селезінці, кишківнику й кістковому мозку. Бактериемія, яка, ймовірно, відбувається періодично, може неодноразово уражати ці органи. Проте ушкодження трапляються також і в інших органах.

Туберкульоз птахів у свійської птиці характеризується наявністю неправильної форми сірувато-жовтих або сірувато-білих горбочків різних розмірів в уражених органах. Розміри горбочка — від ледь помітної структури до кількох сантиметрів. Вони можуть просочуватися мінеральними солями. Фіброзна капсула на горбочках може змінюватися за товщиною та консистенцією — від ледь помітної до 0,1–0,2 см. Кількість ушкоджень — від кількох до незліченної кількості. Ураження легень зазвичай менш серйозні, ніж печінки або селезінки.

Для діагностики можна застосовувати туберкулінову пробу (реакцію на пташиний туберкулін), імуноферментний аналіз, ПЛР-діагностику, бактеріологічний посів, виявлення мікроорганізмів у мазках-відбитках уражених органів або фекалій при спеціальному забарвленні мазка за методом Ціля–Нільсена — вони добре помітні під мікроскопом.

Теоретично лікування туберкульозу у декоративних птахів можливе. Але воно проводиться тільки за наявності спеціального карантинного обладнання з метою запобігання поширенню збудника та зараженню людини.

Тривалість лікування – мінімум три місяці.

Протитуберкульозні препарати рідко використовують для лікування хворої свійської птиці. Однак їхні комбінації застосовували для лікування деяких екзотичних птахів, що утримуються в неволі. Клінічне одужання настало у трьох птахів, яким давали комбінацію ізоніазиду (30 мг/кг маси), етамбутолу (30 мг/кг маси) і рифампіцину (45 мг/кг маси). Тривалість лікування становила 18 місяців, якщо не виникало небажаних побічних ефектів. При розробці відповідних режимів лікування туберкульозу різних видів екзотичних птахів необхідні додаткові дослідження.

З профілактичною метою у фазанів застосовують медичні препарати ПАСК і фтивазид, які дають із кормом.

Рекомендації щодо контролю туберкульозу птахів у екзотичних птахів полягають у наступному:

1) запобігання контакту з туберкульозними птахами;

2) приміщень і обладнання, що контактували з інфікованими птахами, потрібно уникати;

3) утримання хворих птахів у карантинних умовах в окремому вольєрі протягом 60 днів і повторний аналіз пташиним туберкуліном або іншим методом. Необхідно підтвердити стійкість щеплень, зроблених курчатам для захисту від туберкульозу птахів різних видів екзотичних птахів.

Список літератури:
Квінтен Д. Хвороби декоративних птахів / Пер. з нім. В. Пулінець – М.: «АКВАРИУМ ЛТД», К.: ГІППВ, 2002. – 208 с.
Бессарабов Б. Ф. Хвороби співочих і декоративних птахів. – М.: Колос С, 2006. – 136 с. – (Навчальні посібники для студентів вищих навч. закладів).
Келнек Б. У. та ін. Хвороби свійських і сільськогосподарських птахів / Пер. з англ. І. Григор’єва, С. Дорош, Н. Хрущова, І. Суровцев, Ю. Суровцев. – М.: «АКВАРИУМ БУК», 2003. – 1232 с.

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
Лацапнєва
Яна Олександрівна