З образом хижого птаха пов’язані такі зовнішні ознаки, як короткий і сильний, гачкувато загнутий дзьоб, вкритий біля основи м’якою голою шкірою, яка називається восковицею, сильні ноги з гострими загнутими кігтями. Ці особливості будови потрібні для того, щоб хижачити — ловити й убивати відносно велику здобич, співмірну за розмірами із самими хижаками.

Активні у світлу пору доби, тому представників цього ряду називають ще денними хижаками, на відміну від нічних хижаків — сов. Хижі птахи мають великі й сильні крила, але в різних видів способи їх використання суттєво відрізняються. Оскільки політ дуже важливий, линяння махових і рульових пір’їн відбувається поступово, майже без порушення цілісності поверхні крила і хвоста. У покривному пір’ї є елемент, який прийнято називати «штанами» — це подовжені пір’я із зовнішнього боку стегна та гомілки. У багатьох видів виражений статевий диморфізм у забарвленні та розмірах: самка більша за самця. Сезонні варіації в оперенні незначні.

Перепелятник, або малий яструб, дуже схожий на великого. Від останнього перепелятник відрізняється, однак, значно меншими розмірами, дещо іншим забарвленням і тим, що плюсни у нього дуже довгі й тонкі. Пальці в перепелятника також відносно довші, ніж у яструба-тетерев’ятника.

Малих яструбів, так само як і великих, залежно від забарвлення мисливці поділяли на «вільшаних» (руднуватих), «березових», «горіхових» і «дубових» (останні найтемніші, майже чорнуваті). Усе це — індивідуальні зміни, не пов’язані ні зі статтю, ні з віком, ні з певним місцем існування.

Малий яструб розпадається на меншу кількість географічних рас або підвидів, ніж великий яструб. В Україні гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, а також на сході степової смуги та в гірському Криму; під час міграції й зимівлі трапляється на всій території. Віддає перевагу лісам, а в періоди міграції й зимівлі — відкритим ландшафтам і населеним пунктам. Полює із засідки, часто наздоганяє здобич у кронах кущів і дерев, мігрує поодинці або невеликими групами. Глухих лісів уникає.

Звичайний малий яструб широко поширений у Європі від притундрової смуги до Середземного моря; трапляється на Кавказі, у Малій Азії, Месопотамії та в західному Сибіру на схід до Алтаю, де вже більшість яструбів наближається до наступної географічної раси. Зимує в південній Європі та північній Африці.

Очевидно, сюди приваблює яструба властиве таким місцям багатство дрібних птахів. На відміну від тетерев’ятника, малий яструб майже не нападає на дрібних звірків, а живиться дрібними птахами. Завдяки своїй надзвичайній спритності в польоті він не має собі рівних у переслідуванні їх серед заростей або чагарників.

Звичайний малий яструб (Accipiter nisus nisus L.) — некрупний птах. Вага у самця в середньому близько 160–170 г, у самки — близько 250 г. Найменша вага самця близько 145 г, найбільша вага самки — 310 г. Таким чином, різниця у величині між самцями та самками ще значніша, ніж у великих яструбів. Забарвлення самців на верхньому боці тіла сизо-сланцево-сіре, на потилиці — білі плями, на рульових пір’їнах — темні поперечні смуги, забарвлення низу білувате з рудувато-бурим, частіше рудим поперечним рисунком, особливо розвиненим з боків зоба, грудей і тулуба.

Самки бурі, а не сизі зверху, і поперечний рисунок на нижньому боці тіла в них правильніший, ніж у самців, не рудий, а бурий. Молоді зверху бурі з рудуватими облямівками пір’їн, світлими плямками на потилиці та поперечними смугами на хвості. Низ у молодих яструбів-перепелятників (на відміну від великих яструбів) з поперечним рисунком (хоча дещо менш правильним, ніж у дорослих — на грудях він утворений серцеподібними плямами). Очі (райдужка) — жовті, ноги й восковиця того ж кольору. Довжина тіла 28–38 см, розмах крил — 60–75 см.

Гніздо перепелятника розташовується зазвичай на різних деревах на висоті від 3 до 6 м над землею. Кладку яєць знаходять у середній смузі в травні, але іноді й у червні. Яєць від 2 до 6 (зазвичай 4–6), зеленуватого кольору з бурими плямами. Середній розмір яєць 3,9×3,2 см. Насиджування триває близько місяця. Молоді яструбята вкриті густим білим пухом. Через 2 тижні після виходу з яйця яструбята (особливо самці) стають у гнізді на ноги, а через 4 тижні починають перелітати. Самці розвиваються дещо швидше, ніж самки. Але й навчившись літати, молоді яструбята певний час тримаються поблизу гнізда та користуються турботою батьків. У шеститижневому віці перепелятники з більшим або меншим успіхом починають полювати самостійно.

У яструба-перепелятника, як і в інших хижих птахів, батьки дуже прив’язані до своїх дітей і, захищаючи їх, нападають на будь-яких тварин, що наближаються до гнізда. Насиджує лише самка, самець же здобуває їжу і для неї, і для дітей. Цілком неправильне поширене переконання, що в разі загибелі самки самець не може вигодувати пташенят, бо нібито не вміє розривати здобич на частини й давати пташенятам шматочки. Коли пташенята дещо зміцніють, самка починає залишати гніздо для полювання на дедалі триваліші проміжки. Під час її відсутності за гніздом і пташенятами часто стежить самець, сидячи неподалік або літаючи досить високо над місцем розташування гнізда.

Північні райони свого гніздування перепелятники залишають у вересні, відлітаючи на південь. У цей час вони з’являються в середній і південній смузі та затримуються там на 10–15 днів. Потім починають пересуватися на південь і ті особини, що гніздилися в середній смузі. Узимку в нас залишаються дуже небагато, переважно старі птахи.

Лікар ветеринарної медицини
Ловяннікова
Анастасія Миколаївна