Періанальний синус також називають періанальною норицею або анальним фурункульозом. Насправді — це піогранульоматозне запалення шкіри та підшкірної клітковини в періанальній ділянці у собак. Цим захворюванням можуть страждати собаки різних порід, але особливо часто ця патологія зустрічається у німецьких вівчарок. Висока частота виникнення також відмічається у ірландських сеттерів.

Періанальні синуси — це порожнини (кишеньки) різної глибини на шкірі періанальної області та навколо ануса. Іноді синуси можуть досягати нижньої частини хвоста, середини стегна… У собак під хвостом навколо анального отвору утворюються абсцеси або новоутворення. Перебігає захворювання по-різному, у тому числі хронічно, з деструктивними змінами (коли тканини в цій зоні руйнуються). Собака може відчувати лише легкий дискомфорт, а може страждати від сильного болю та порушення дефекації. Форма фекалій змінюється — кал стає тонким або пласким. Виникає страх перед дефекацією та спазм (стеноз) ануса.

Вважається, що у собак захворювання починається із запалення апокринних потових залоз у шкірі навколо ануса зі скупченням рідини (можливо, має значення, що у вівчарок цих залоз значно більше) або з абсцесів волосяних фолікулів чи шкірних залоз, які призводять до формування синуса. Іноді початково виникають захворювання анальних мішечків. На жаль, природа цього запалення має імунологічну основу. Імовірна генетична схильність та автоімунний механізм розвитку хвороби.

Іноді власники думають, що проблема виникає від надмірного вилизування, але це не так. Є версія, що щільно прилеглий хвіст та волога промежина можуть бути сприятливими чинниками, але це далеко не завжди так.

Цитологічне дослідження найчастіше показує піогранульоматозне запалення та наявність різної бактеріальної флори. Для уточнення діагнозу важлива біопсія. Гістологічні зміни при періанальному синусі можуть бути неспецифічними. Переважно виявляють запалення з фіброзом або розвитком грануляційної тканини. Проте ці дослідження слід проводити обов’язково, щоб виключити новоутворення іншої природи. Також при діагностиці важливо виключити харчову гіперчутливість.

Прогноз при цьому захворюванні обережний. Терапевтичне лікування включає імуносупресивні препарати. Паралельно можуть знадобитися антибактеріальні та інші лікувальні засоби. Іноді потрібне хірургічне втручання різного ступеня складності. Рецидиви трапляються часто. Якщо на початкову терапію є позитивна відповідь (яка може тривати кілька місяців), надалі нерідко потрібна пожиттєва підтримувальна терапія.

Чим раніше розпочати лікування, тим більше шансів на сприятливий результат. Деяких собак із запущеною формою, слабкою реакцією на лікування або якщо власник не має можливості продовжувати терапію, на жаль, доводиться присипляти.

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
Лацапнєва
Яна Олександрівна