Pemphigus foliaceus

Це тяжка автоімунна патологія. При цьому захворюванні організм собаки виробляє аутоантитіла проти антигенів, що розташовані на власних поверхневих клітинах шкіри. Тобто імунна система розпізнає власні здорові клітини шкіри як чужорідні й завдає шкоди організму. Через це руйнуються міжклітинні зв’язки клітин епідермісу. Виникає своєрідна «алергія на самого себе». Відбувається акантоліз — розшарування між шарами кератиноцитів. Унаслідок цього шкіра втрачає здатність виконувати свої найважливіші функції, зокрема бар’єрну. Вторинно на проблемній шкірі поселяються різноманітні бактерії та інша шкідлива мікрофлора, яка обтяжує перебіг хвороби.

Сильні стреси здатні спровокувати початок проявів захворювання. Вважається небезпечним тривале перебування на сонці. Існує ймовірність, що захворювання може розвинутися внаслідок застосування деяких препаратів, таких як метимазол, Промеріс і антибіотики (сульфаніламіди, цефалексин). Також існує гіпотеза, що листоподібна пухирчатка може з’являтися на тлі хронічних дерматитів та алергій.

Однією з причин захворювання можна назвати генетичну схильність. Вважається, що найбільш схильні породи — акити, хаскі, фінський шпіц, ньюфаундленд, чау-чау, такси, бородатий колі, доберман-пінчер…

У тварин було виявлено кілька видів пухирчатки:
- Листоподібна пухирчатка (ЛП)
- Еритематозна пухирчатка (ЕП)
- Звичайна пухирчатка
- Вегетуюча пухирчатка
- Паранеопластична пухирчатка
- Хвороба Гейлі-Гейлі.

Найпоширенішими є листоподібна та еритематозна пухирчатка.

Ця проблема зустрічається досить часто. Як правило, уражується шкіра спинки носа, ділянка навколо очей, шкіра на вушних раковинах, на лапах. Шкіра й шерсть стають вологими, жирними. Виникає еритема, почервоніння, запалення, болючість, пруритус, розчісування. З’являються спайки, папули, пустули, везикули (схожі на пухирці з лімфою або гноєм), виразки, ерозії, крусти й кірки, гіперкератоз (потовщення шкіри) на подушечках лап, біль у задніх або передніх кінцівках, кульгавість. Виникають алопеції (осередки випадіння шерсті), лущення шкіри. Іноді уражається шкіра на шиї або по всьому тілу.

У низці випадків хвороба впливає на загальний стан тварини. У собаки може зникати апетит (анорексія), видимі слизові оболонки бліднуть (анемія), тварина мало рухається (гіподинамія), іноді виникає генералізована кульгавість і скута хода. При пальпації живота відзначається болючість, можуть з’являтися внутрішньочеревні маси, загальний вигляд тварини стає неохайним, виснаженим (кахектичним), спостерігається втрата ваги. Можуть з’явитися виразки, ерозії, везикули та пустули на слизовій оболонці ротової порожнини, лімфаденопатія й лімфаденомегалія (зміни та збільшення лімфатичних вузлів). Може також виникати гіпертермія та лихоманка (підвищення температури тіла). Тварина виглядає пригніченою, можлива летаргія.

Окрім характерної клінічної картини, для встановлення діагнозу існує низка діагностичних процедур. Диференціальну діагностику у схильних порід (наприклад, хаскі, як на фото) слід проводити щодо захворювання, такого як цинк-чутливий дерматоз собак.

Для лікування застосовують глюкокортикоїди та цитостатики. Повного одужання не відбувається — важливо досягти стійкої ремісії та зменшення дози препаратів до мінімально ефективних.

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
Лацапнєва
Яна Олександрівна