Консервативне лікування хілотораксу – лікування без операції.
Насамперед важливо стабілізувати стан тварини. Як правило, собаки потрапляють до ветеринарної клініки у важкому стані з вираженою дихальною недостатністю, слабкістю, синюшністю або блідістю слизових оболонок, і торакоцентез із подальшим видаленням хілозної рідини з плевральної порожнини приносить собаці значне полегшення — легені отримують можливість розправитися, дихання стабілізується. Плевральна пункція виконується у 7–8-му міжребровому проміжку по лінії кістково-хрящового з’єднання зліва і справа, орієнтуючись на краніальний край наступного ребра. Скупчення рідини може бути значним — наприклад, у собаки вагою 7 кг відкачали 1 літр хілусу.

У деяких випадках може бути показане дренування плевральної порожнини.
У медичній практиці рекомендують тривалість консервативної терапії не більше трьох тижнів, оскільки на тлі втрати значного об’єму лімфи у пацієнта розвивається виснаження, пов’язане з втратою великої кількості жирів, білків, електролітів і води. Крім того, через часті торакоцентези можливе інфікування грудної порожнини. Хоча деяким пацієнтам у медицині виконують пункції протягом двох років.

У сприятливому випадку з кожним проведенням торакоцентезу відкачується все менший і менший об’єм рідини, і настає так зване спонтанне одужання. Такий процес може тривати від одного тижня до кількох місяців.

У несприятливому випадку рідина накопичується у грудній порожнині дуже швидко і у великій кількості. Полегшення після відкачування рідини короткочасне — швидко повертаються задишка та підвищена втомлюваність. Це може відбуватися не лише через велике скупчення рідини, але й при розвитку фіброзного плевриту, що значно погіршує прогноз.

Проводиться симптоматична підтримувальна терапія, індивідуальна за станом, але, як правило, у більшості випадків показане внутрішньовенне введення розчинів для відновлення іонного складу крові, оскільки при частих повторних торакоцентезах часто виникають гіпонатріємія та гіперкаліємія, а також введення амінокислот. Можуть знадобитися антибіотики, серцеві, протизапальні та низка специфічних препаратів. Проводиться боротьба з імуносупресією, яка розвивається при затяжному або хронічному хілотораксі через виснаження запасів лімфоцитів.

Велике значення має дієта — раціон собаки повинен містити невелику кількість жирів. Можливо, це покращить здатність організму самостійно реабсорбувати рідину з грудної порожнини.

Звичайно, слід постаратися визначити причину виникнення хілотораксу. Але власники повинні розуміти, що при хілотораксі невстановленої етіології немає ефективного лікування, окрім підтримувальної терапії, проте в деяких випадках можливе самовиліковування.

За наявності новоутворень, за можливості, проводять їх видалення з подальшою хіміотерапією.

Із специфічних препаратів можливе використання засобів із групи бензопіронів (Rutin), але їхня ефективність у тварин не доведена. Препарат застосовується для лікування лімфедеми у людей. Щодо тварин, за даними літератури, у 25% пацієнтів наставало одужання через два місяці після початку лікування, однак невідомо, яку саме роль у цьому відіграв препарат.

У педіатричній практиці використовують соматостатин або його аналог октреотид — його призначають дітям з ятрогенним післяопераційним хілотораксом, але у тварин доведених результатів немає.

Хірургічне лікування хілотораксу має кілька варіантів.
Проводять лігування (перев’язування) грудної лімфатичної протоки з мезентеріальною лімфоангіографією, плевродез або накладання плевроперитонеального чи плевровенозного шунта. Є й інші методики. Хірургічне лікування необхідне тим тваринам, які погано реагують на консервативне лікування.

Тваринам, у яких розвинувся фіброзний плеврит, як правило, не допомагає ні медикаментозне, ні хірургічне лікування, і прогноз, на жаль, є несприятливим.

Хронічний (невиліковний) хілоторакс зазвичай призводить до тяжкого фіброзного плевриту, вираженої постійної дихальної недостатності, і таким тваринам, можливо, слід провести евтаназію.

Якщо одужання настало — спонтанно або після хірургічного лікування — стан здоров’я собаки необхідно періодично контролювати, щоб вчасно помітити можливий рецидив (повторне захворювання).

Головний лікар
ветеринарної клініки «УМКА»
Лацапнєва
Яна Олександрівна