Ветеринарная клиника Умка Киев

Ветеринарная клиника
домашних и экзотических
животных Умка

ХОРОШО ЖИВОТНЫМ – ХОРОШО И ЛЮДЯМ®

ул. Новомостицкая, 2
тел. (044) 353-35-34
тел. 067-100-34-75

ул. Вышгородская, 69
тел. (044) 353-35-33
тел. 098-598-57-28

Последние новости

Супрелорин - химическая кастрация фреток

Препарат имплантируется в виде чипа.

Подробнее

Щенок в добрые руки

Прекрасный, весёлый и умный щенок ищет дом!

Подробнее

Морская свинка - малокклюзия

Эта бедняжка страдает очень давно.

Подробнее

Йоркширский терьер - камни в мочевом пузыре

Владельцы принесли пёсика с жалобами на дискомфорт.

Подробнее

Йеменский хамелеон - пролапс и некроз гемипениса

Владельцы обратились в клинику, когда заметили странное образование.

Подробнее

ПРО ЛЕПТОСПІРОЗ

Лептоспіроз - найпоширеніший у всьому світі зооноз, який викликається частково специфічним для господаря сероваром лептоспір (спірохет). Існування лептоспірозу забезпечується резервуарними тваринами і здатністю добре виживати у воді та у вологому ґрунті. Людина не відіграє роль у поширенні лептоспірозу, але може заражатись ним через сечу або кров тварин. Навіть вакциновані собаки здатні заражати людину.

В літературі лептоспіроз зустрічається під різними назвами : хвороба Вейля, Штутгартська хвороба, водна лихоманка, японська і австралійська семиденна лихоманка, інфекційна жовтяниця, іктерогемоглобінурія великої рогатої худоби, овець і кіз, хвороба Васильева – Вейля, тиф, ензоотична жовтяниця, геморагічний ентерит собак, інфекційна жовтяниця коней, жовтяниця т.п.

Перший опис клінічної картини лептоспірозу було зроблено в 1874 році Вейлем. Сам збудник лептоспірозу був виявлений в 1914 році японськими ученими Інардо і Ідо (1915), які виділили його незалежно один від одного.

Збудником лептоспірозу є дуже тоненька спірохета, що має особливу форму - лепто - тонкий, спіра - гачок.

В даний час відомо про існування 202 серотипів (сероварів) лептоспір, які розділені на підтипи. Була визначена патогенність для людини і тварин. У різних регіонах циркулюють різні серовари лептоспір. Для гризунів і тварин характерні певні лептоспіри, а людина чутлива практично до всіх.

Лептоспіри відносяться до ряду Spirochaetes, родини Leptospiraceae, роду Leptospira.

Рід Leptospira об'єднує три види лептоспір:

  • Leptospira interrogans – патогенні для ссавців лептоспіри.
  • Leptospira biflexa – непатогенні і сапрофітні лептоспіри.
  • Leptospira parva – сапрофіти, що мають спільні з Leptospira biflexa властивості.

Збудник лептоспірозу,на даний час, має 202 серовари, об’єднаних в 22 серогрупи.

Розділення лептоспір на штами, що є характерними для того чи іншого виду тварин, умовне, так як у вогнищах розповсюдження того чи іншого штаму до нього сприятливі всі види тварин.

В собак справжню інфекцію викликають лептоспіри, що відносяться до 29 сероварів 16 серогруп 5 видів.

Таблиця 1

Лептоспіри, що виділені від собак

Вид Серогрупа Серовар
L.borgpetersenii

sejroe

hardjo
medanensis
saxkoebing
 L.interrogans    australis     australis
bangkok
 bratislava
 wewak
 autumnalis  autumnalis
 ballum  ballum
 bataviae  bataviae
 canicola  canicola
 djasiman  djasiman
 hebdomadis  kremastos
 icterohаemorrhagiae   copenhageni
 icterohemmorrhagiae
 рanama  szwajizak
 pomona  pomona
 pyrogenes  pyrogenes
 ranarum   zanoni
 robinsoni
 L.kirschneri      grippotyphosa      bulgarica
 bim
 butembo
 grippotyphosa
 cynopteri
L.noguchii  -  panama
 L.santarosai  -  shermani

Патогенні для собак лептоспіри поширені повсюдно у всіх кліматично-географічних зонах.

Резервуар інфекції сформований великою кількістю домашніх, синантропних та диких тварин.

До лептоспірозу сприятливі собаки всіх порід. Безжовтяничною формою лептоспірозу частіше хворіють собаки у віці старше 2 років. Жовтянична форма хвороби може розвиватися у собак усіх вікових груп, але її інцидентність найбільш висока серед молодих собак і цуценят.

Першочергово зараження відбувається при прямому контакті від хворих тварин або лептоспіроносіїв, що періодично виділяють збудник з сечею, частково з слиною впродовж місяців і навіть років (до 4 років). Можливе також вторинне зараження через м'ясо або контаміноване збудником зовнішнє середовище (рослини, ґрунт, водойми, підстилка тощо).

Таблиця 2

Резервуар ряду патогенних лептоспір

Сероваріанти Основний господар Собаки Коти Людина Інші домашні тварини Дикі тварини
Bratislava Пацюки, свині, коні + - + ВРХ, коні Миші, лисиці
Autumnalis Миші + - + ВРХ Криси
Icterohaemorrhagiaі Сорenhageni Пацюки + + + ВРХ, коні, свині Миші, лиси, їжаки, мавпи, білки
Pomona ВРХ, свині + + + Коні, олені, ДРХ, кролі Миші, їжаки, вовки, лиси, білки, олені
Canicola Собаки + + + ВРХ, коні, свині Пацюки, їжаки
Bataviae Собаки, щури, миші + + + ВРХ Їжаки
Hardjo ВРХ + - + Свині, коні, вівці Дикі парнокопитні
Grippotyphosa Дрібні гризуни + + + ВРХ, свині, ДРХ, кролі Миші, щури, лиси, білки, їжаки.

Горизонтальний шлях – через шлунково-кишковий тракт при вживанні корму та води, контамінованих лептоспірами, аерозольно і, рідше, статевим шляхом. Можливий також і вертикальний шлях зараження від інфікованої матері через плаценту до плоду. Лептоспіри можуть проникати в організм не лише через слизові оболонки, але й через ушкоджений шкірний покрив.

Векторна роль комах (бліх, кліщів і мух) при лептоспірозі вивчена недостатньо, хоча Кумерту і Шмідтке встановили, що лептоспіри зберігають свою життєздатність в кишечнику мух до 26 годин.

Гіпотетично лептоспіроз може виникати і при згодовуванні тваринам м’яса морських ссавців, в яких реєстрували тяжкі епізоотії, викликані патогенними для тварин сероварами (L. pomona).

Лептоспіри проникають в організм через слизову оболонку або ушкоджену шкіру. В воротах інфекції зазвичай не розвиваються специфічні ураження. Звідти збудник, в наступні 4 -11 дні, проникає в кров, викликаючи септицемію. Клінічно лептоспіремія проявляється лихоманкою, короткочасною гемолітичною анемією, лейкоцитозом, гемоглобінурією та альбумінурією.

Тривалість бактеремії завдяки імунній відповіді, що підсилюється зазвичай складає 4-5 днів. Елімінація бактерій з крові супроводжується припиненням лихоманки. Під час септицемії лептоспіри розносяться кров'ю по всьому організму, проявляючи при цьому виражений тропізм до печінки, нирок, плаценти і плодів.

Завдяки високій рухливості і невеликій товщині вони уникають фагоцитозу ретикулоендотеліальними клітинами печінки і проникають через ендотеліальну вистилку синусоїдів, досягаючи простору між клітинами паренхіми. В печінці ці спірохети активно розмножуються, викликають паренхіматозне запалення з наступним включенням основних патогенетичних механізмів гепатиту, в тому числі характерної для даної форми лептоспірозу жовтяниці. Ураження печінки виникають внаслідок механічного пошкодження гепатоцитів лептоспірами, а також дії їх токсинів. Крім порушення динаміки відтоку із запаленої печінки жовчі, деяку роль в патогенезі жовтяниці відіграє дисимінований геморагічний процес, що виникає в результаті дії на еритроцити гемолізинів збудника.

Безжовтяничні серовари лептоспір проявляють більший тропізм до паренхіми нирок. При інтенсивній інвазії тканин, що супроводжується ураженням ендотеліальних і паренхіматозних клітин в нирках, так само, як і при інфекції жовтяничних сероварів лептоспір, в печінці виникають геморагічні і некротичні вогнища. Однак у більшості випадків інфекція носить менш гострий характер і призводить до розвитку в собак хронічного вогнищевого інтерстиціального нефриту і нефрозу, що супроводжуються гемоглобінурією. Такі ураження можуть стати причиною ниркової недостатності, що нерідко призводить до летального кінця.

Лептоспіри механічно пошкоджують ендотелій кровоносних судин, що підвищує їх проникність і веде до чисельних крововиливів в органах і тканинах.

Гуморальна імунна відповідь поступово витісняє збудника з тканин інфікованої тварини, за виключенням проксимальних канальців нирок, головного мозку, передньої камери очей і органів відтворення, в яких лептоспіри зберігаються і навіть можуть повільно розмножуватись. Такі вогнища інфекції в організмі зумовлюють феномен носійства і, як можна вважати, в окремих випадках стають причиною рецидивів хвороби.

Рецидиви лептоспірозу зазвичай виникають на фоні зниження титру сироваткових антитіл до лептоспір, що закономірно відбувається після клінічного одужання тварини. З цієї ж причини збудник може виділятися на фоні відсутності клінічних ознак і стану серонегативності.

Інкубаційний період триває від 4 до 12 діб з моменту зараження. Виділятися з організму хворої тварини лептоспіри починають з 7-го дня, цей процес може тривати до 4 років.

При типовому перебігу лептоспіроз має 2-фазний характер: спочатку розвивається симптоматика, пов'язана з бактериємією, а на другій фазі на перший план виступають ураження певних органів.

У підгострих випадках собака може хворіти без появи характерної симптоматики. При такому перебігу інфекції у хворої тварини знижується апетит, розвивається субфебрильна температура (38,5-40°С), з’являються біль у м'язах, слабкість, пригнічення, інколи кон'юнктивіт, ознаки анемії, тощо.

При лептоспірозі у собак виявляють ряд гематологічних змін: анемію середньої тяжкості, лейкопенію, яка змінюється лейкоцитозом із зрушенням вліво, тромбоцитопенію, гіпербілірубінемію (3-50 мг/дцл), гіперазотемію, гіперкреатинемію (3-20 мг/дцл), а також підвищення концентрації амілази і ліпази. Підвищення активності в сироватці крові печінкових ферментів (аланін трансферази і аспартат трансферази), а також при важкому ураженні нирок і печінки спостерігають підвищення концентрації в крові азоту сечовини і креатиніну понад 25 і 2 мг/дцл, відповідно.

Безжовтяничний лептоспіроз. Класичним прикладом цієї форми хвороби є геморагічний ентерит або тиф собак, вперше описаний в 1850 г Хофером. Через 48 років ця хвороба стала причиною втрати великої кількості собак в німецькому місті Штутгардті, де вона отримала нову назву - Штутгардтська хвороба. Її збудником виявився серовар L.canicola.

У гострих випадках температура тіла хворої собаки після короткочасного підйому до 40,5-41°С часто знижується до норми або навіть нижче за нормальний фізіологічний рівень. Не дивлячись на це, у тварин із самого початку відмічають різку слабкість. Хворі собаки відмовляються від корму, але багато п'ють. Як правило, має місце кривавий пронос, але інколи розвивається запор. Блювота відсутня. У переважній більшості випадків хвороба протікає без явної жовтяниці, хоча інколи може спостерігатися слабке фарбування слизових оболонок тварини в жовтуватий колір.

При хронічній формі, що частіше зустрічається, хвороба починається блювотою, втратою апетиту, посиленою спрагою, а також різким знесиленням, яке переходить в сонливий стан. У міру розвитку хвороби прогресують схуднення і дегідратація організму, шкіра стає сухою і втрачає еластичність.

На 3-5 день хвороби на слизовій оболонці рота (особливо яснах, язиці і губах), з'являються гіперемійовані ділянки неправильної форми, що покриваються блідо-жовтими або брудно-сірими струпами. У результаті некрозу на місці останніх виникають виразки, що проявляють тенденцію зливатися одна з одною. Нерідко на яснах утворюється темно-червона облямівка. Розвиток описаних змін слизової оболонки супроводжується появою неприємного запаху з ротової порожнини, що нагадує запах сечі, а також місцеві кровотечі. Знижується осмотична резистентність еритроцитів.

Збільшуються шийні лімфатичні вузли. Як при гострому, так і при хронічному перебігу хвороби розвиваються клінічні ознаки гострої або підгострої ниркової недостатності: сеча виділяється в невеликих кількостях, має незвичайний (від лимонного до помаранчевого) колір, містить до 0,2% білка. Важке ураження нирок слугує причиною азотемічної уремії. З розвитком останньої пов'язана поява тремору, що переходить в клоніко-тонічні судоми, що починаються з м’язів голови, а потім поширюються на м'язи всього тіла.

Середня тривалість хвороби складає 8-10 днів, хоча описані також випадки загибелі тварин як в перші 3-6 дні, так і в кінці 2-3 тижня хвороби. При відсутності своєчасного лікування летальність сягає 60-90%: на початку спалаху хвороби вона більш висока, а в подальший період розвитку захворювання помітно знижується. Несприятливими в прогностичному плані ознаками вважають швидкий розвиток симптомів хвороби, сильну депресію, пронос і високий титр сечовини в крові.

Жовтяничний лептоспіроз. Рівно через 20 років після спалаху хвороби Штутгардта в Німеччині, в Англії була описана жовтянична форма лептоспірозу собак, названа хворобою Вейля. Етіологічним агентом хвороби виявився інший серовар лептоспір L. icterohaemorrhagie.

Інкубаційний період інфекції триває від 2 до 20 днів. Вона протікає гостро, рідше - хронічно.

На початку клінічної стадії відбувається підвищення температури тіла. Лихоманка носить ремітуючий субфебрильний характер (39,5-40°С) і не завжди виявляється власниками хворої тварини. В більшості випадків розвивається слабкість, апатія, знижується апетит, нерідко з'являється блювота і діарея.

В кінці першого тижня лихоманка припиняється і з'являється характерний симптом хвороби - жовтяниця видимих слизових оболонок, а у собак з непігментованим шкірним покривом - змінюється колір шкіри. Лише у поодиноких випадках жовтяниця відсутня. Одночасно сеча стає пінистою та темнішого кольору. У ній виявляють еритроцити, епітелій нирок і сечового міхура, інколи ниркові циліндри на фоні підвищення концентрації білка і жовчних пігментів.

На слизових оболонках і шкірі можуть з'являтися крововиливи. Нерідко у хворих собак відмічають носову кровотечу і домішки крові в блювотних масах. У найбільш важких випадках розвивається десимінована внутрішньосудинна коагуляція, яка веде до загибелі тварини.

Тривалість клінічної стадії інфекції в середньому складає 2-10 днів. За відсутності лікування хвороба може закінчитися летально вже на 5-6 день клінічної стадії, або вона переходить у хронічну форму, при якій розвивається кахексія.

Також при лептоспірозі можуть спостерігатися ураження шкіри, особливо в ділянці задніх кінцівок і спині, у вигляді виразок або дрібних вогнищ некрозу.

Дуже часто у собак спостерігається лептоспіроносійство - стан, при якому збудник захворювання знаходиться в організмі, але клінічні ознаки захворювання відсутні, а зараження лептоспірозом можна виявити лише при проведенні аналізу крові.

Незалежно від наявності симптомів захворювання собаки-лептоспіроносії здатні протягом двох-трьох років виділяти лептоспіри в навколишнє середовище з сечею, таким чином будучи джерелом зараження для інших тварин або людей. Крім того, при ослабленні імунітету собаки-лептоспіроносія (стреси, операції, інші захворювання) може відбуватися перехід з хронічної форми лептоспірозу в гостру , що може закінчитися загибеллю. Тому при виявленні собак-лептоспіроносіїв вони підлягають обов'язковій антибіотикотерапії. Слід також пам'ятати, що собаки є лептоспіроносіями лише за відсутності лікування.

Лікар ветеринарної
клініки «Умка»
Хомазюк
Ольга Володимирівна

З будь-яких питань щодо здоров'я своїх тварин
ви можете звернутися в нашу клініку за адресою:
вул. Новомостицька, 2, тел: 353-35-34 з 9.00 до 21.00
вул. Вишгородська, 69, тел. 353-35-33 з 9.00 до 21.00
з 14.00 до 15.00 санітарна година
Ветеринарна клініка «УМКА»
www.umka-vet.com.ua